Покайтеся! Наверніться! Принесіть достойний плід покаяння вашого життя (Проповідь ви-голосив о. Василь Ковпак у неділю перед Богоявленням Господнім)

Проповідь виголосив о. Василь Ковпак  у неділю перед Богоявленням Господнім

 

   Сьогоднішня неділя, дорогі браття і сестри, яку ми з вами пе­реживаємо, це неділя перед Бого­явленням. Щоб ми зрозуміли стан, в якому перебував Ізраїль і чому саме випала та година, коли Бог посилає на землю свого Єдинород­ного Сина, треба знати історію того народу, в якому тяжкому стані він тоді перебував. Отже, вже 80 ро­ків, як ізраїльський народ, Свята Земля, перебувала під пануванням поганського Риму. І що ж панувало в ізраїльському суспільстві, який був дух у тому народі? Дорогі мої, пригадаймо собі коротко історію нашого народу після приходу біль­шовиків, і як він був поділений. Це притаманно практично кожному народові. Була УПА, були люди, які вірили в перемогу незалежної Української держави, були й такі, які з приходом більшовиків, запи­салися в яструбки і помагали кому­ністам. Було таке, не можемо запе­речувати. Була Греко-Католицька Церква, яку ліквідували. 10 єпи­скопів, священики, більшість мо­нахів, монахинь були заслані в Си­бір, переслідувані. Хтось вступав у комсомол, а комусь мама і тато сказали: «Ні, – я годую своїх дітей, тому в комсомол не підеш». Була різна ситуація. Частина людей піш­ла в підпілля, інші ходили до цер­кви, яка була дозволена. І подібна ситуація була в ізраїльському на­роді. Отже, 80 років поневолення поганським Римом. Більшість лю­дей збайдужіло, тобто вже не ві­рили, що можуть прийти якісь кра­щі часи для ізраїльського народу, знеохотилися і просто працювали, щоб жити, заробляти собі на хліб щоденний, і для них того було до­статньо. Була також релігійна про­відна верства суспільства (а на той час релігія в Ізраїлі була невід’єм­ною складовою ізраїльської іден­тичності, національності – юдаїз­му). Провідники юдаїзму з першого погляду, звичайно, були патріота­ми свого народу, але трималися за руку із загарбниками: разом зби­ралися, бенкетували, святкували, веселилися, мали якийсь спіль­ний бізнес (в нинішньому розумін­ні цього слова). Тобто та верства провідників ізраїльського народу, духовних провідників, перейшла на бік поганського Риму. Хоч ззов­ні вони вірили, були з народом, але в основному були в тісних сто­сунках із окупантами. Так, напри­клад, як розповідають про наших політиків: коли вони виходять на різні політичні шоу, ведуть дебати, одні одним доводять свої погляди на ту чи іншу ситуацію, сваряться, а за кулісами обнімаються, брата­ються – там між ними вже немає різниці. Я не знаю цього достемен­но, але так чув, така думка існує, можливо, вона хибна, а можливо – ні. Були садукеї – одна із сект, можна сказати «релігійних улам­ків юдаїзму». Так, наприклад, як сьогодні п’ятидесятники, баптисти, адвентисти, свідки Єгови й інші. Садукеї також вірили, що треба співпрацювати з римлянами, бо це єдина можливість вижити. Тобто, яка влада панує, таку ми мусимо визнавати, мусимо з нею співпра­цювати. Інший уламок – есеї. Це люди, які були в пошуках Бога, в пошуках віри, шукали за істиною, правдою і вважали, що не можна спастися, живучи в тому балагані, а треба втікати. Хто був на Святій Землі, пам’ятаєте, коли їхали на Мертве море, ми зупинялися на тому місці, де були віднайдені су­вої пророка Ісаї. Саме там, в тих пустинях, жили есеї – ті, які вважа­ли, що тільки дотримуючись твер­до закону, шукаючи особистої чи­стоти тіла, живучи побожно, можна спасти свою душу і можна осягнути з неба Боже благословення на на­род. Були ще й інші в ізраїльському народі – зилоти. Вони готувалися до повстання, проводили різного роду тренування, вчилися володі­ти кинджалами (на цей час – по­пулярна зброя), фізично загарто­вувалися… Вони вважали, що за­гарбник з Ізраїлю сам не піде, тому треба організовувати повстання і вигнати всіх завойовників зі Святої Землі. Були фарисеї, які переко­нували себе та інших, що Господь Бог сам вижене римлян з Ізраїля. Вони переконували, якщо народ буде жити в праведності, дотриму­ватися 613 заповідей, буде ретель­но виконувати Божий Закон, Бог зглянеться з високого неба і про­жене загарбників геть. Така була ситуація, дорогі браття і сестри, в ізраїльському народі. Бачимо різ­номаніття. А в чому була проблема фарисеїв? Їхня побожність пере­кладалась виключно на обрядо­вість, і тому Христос-Спаситель сказав до них: «Ви своїми устами прославляєте, але серце ваше да­леко від Бога». Хіба сьогодні не так?! Деколи на похоронах я бачив таких людей, які не ведуть побож­ного способу життя, але заповзято під час похорону всіх повчають, як небіжчика виносити з хати, скільки разів на порозі покланятися, після того, як забирають труну, обов’яз­ково перевертати табуретки… і так далі. Вони все знають, хоч до цер­кви ніколи не ходили. Тобто віра в обрядовість. Того небіжчика доля не зміниться – кланяйся, не кла­няйся, 5 разів, 10, бо це звичай, народний звичай. Отже, фарисеї вивчали Слово Боже, мали 613 за­повідей, але серце їхнє, душа, ро­зуміння Бога було далеким від істи­ни. Я не кажу, що їхній обряд був помилкою, що ним треба легкова­жити, але обряд ніколи не може брати верх над вірою. «Іди, віра твоя спасла тебе», «Хай тобі ста­неться по твоїй вірі»... Віра завжди має бути на першому місці, а віра це не завжди обряд. І подібне ми спостерігали в нас. Пам’ятаєте, в місяці березні, коли розпочався карантин. Треба цілували образи, чи не треба? І вже кричали, що комуністи прийшли. А люди часом не розберуться і судять. Подібний стан і в Україні. Так, ми маємо інші проблеми. Одні кажуть, що треба воювати до кінця, вигнати ворогів з Донбасу, інші – ні, давайте якесь перемир’я, мінські домовленості і так далі. Прийняли закон про мову, але знайшлися й так, які кажуть, що не хочуть того закону, будемо захищати права російськомовних. Отже, завжди у світі присутній ба­лаган.

   І в тому балагані, дорогі браття і сестри, являється чоловік на ім’я Йоан Хреститель. Він не належав до жодної з партій, до жодного із тих угрупувань. То була людина пустелі, але відкрита до Господа Бога, серцем, душею, розумом, якою керував Дух Святий. І він ба­чив нещасну долю Ізраїлю, свого рідного народу. Виникало питан­ня, як його рятувати, як той народ навернути, і хто це зможе. Він по­чинає проповідувати в пустелі, на берегах річки Йордан, до нього по­чинають йти люди. Вістка про Йоа­на Хрестителя розноситься по всій околиці. Як описує Святий Єванге­лист Лука, що бідні і багаті до ньо­го йдуть, книжники, митарі, кожен хоче почути слово правди, істини. Приходять люди і ставлять йому запитання: «Що я маю робити?», «Як поступати?» І Йоан Хреститель дає відповіді. Він не давав жодних політичних рецептів, як вийти з кризи ізраїльському народові, але він давав рецепти для кожної душі, для кожного серця. Ми також сьо­годні кажемо, що любов до Укра­їни починається з серця кожного українця, з нашої душі; любов до Бога, любов до сім’ї починається з нашого серця, з нашої душі. Але якщо це серце не буде чисте, не буде палати любов’ю до батьків, то не можна говорити про якусь щасливу сім’ю, родину. Щоб роди­на була щасливою, вона повинна бути зв’язана ланцюгом любові. Не можеш говорити про любов до ро­дини, якщо не маєш любові до чо­ловіка (дружини), до дітей. І також не можемо говорити про любов на словах. Про патріотизм маєш свідчити працею для народу, для держави, знанням історії, знанням культури, традиції, християнських здорових звичаїв свого народу. І тому Йоан Хреститель починав з виховання серця і душі. Звідси він починає і добре усвідомлює, що ні­чого не зміниться, якщо той народ не покається, якщо не навернеть­ся, якщо кожна людина не пере- йде хрещення, про яке говорив: «Я вас хрещу на покаяння, а Той, який іде за мною, Він сильніший за мене, Він вас буде хрестити Духом Святим». «Я підготовляю ґрунт, щоб розворушити ваші серця, ваші душі, щоби промовити до вашого сумління, до вашого серця». Він, натхнений Святим Духом, розумів, що якщо Господь Бог не допомо­же, якщо Боже благословення не зійде на народ, якщо народ не по­кається зі своїх гріхів, то нічого не зміниться в Ізраїлі. І цей святий Божий чоловік починає творити величезні чуда. Цьому дивувалися духовні лідери: як таке можливо, що вони – духовні провідники на­роду – але народ до них не йде, не слухає, але з Єрусалиму йде пусте­лею аж на Йордан. А тому, що на­род був спраглий істини, правди. І в тій простоті Йоан Хреститель нічим не приваблював до себе. Уя­віть собі чоловіка, який ніколи не стриг волосся, мав на собі верблю­жий одяг, що завдавав терпіння його тілу, не мав чудового запаху парфумів, його зовнішність нічим не приваблювала, абсолютно. Але люди зуміли пізнати його серце, душу, його слово, вони відчували, що воно було правдиве і що він це робить не задля свого якогось вузького інтересу, але з любові до Бога. Народ вірив, що він насправ­ді є великим Божим чоловіком і тому горнувся до нього і любив його. Хоч говорив він дошкульно, проте люди не втікали. Я часто згадую отця Антонія, який інколи говорив різко, але люди все одно йшли до нього, бо знали, що су­ворість слів не є якоюсь помстою, зневагою, а прагненням привести людину до покаяння. Він просто влучав у серце, у твою душу, ча­сом «врізав» кусок тіла, людського сумління. Воно спочатку боліло, а потім людина приходила до тями і розуміла, що він добре говорить, направду, добре говорить. І так Йоан Хреститель ображав свій на­род: «Ви – гадюче поріддя!», «Чого шукаєте, чого прийшли до мене?», «Я нічого не маю вам сказати, ок­рім покайтеся, наверніться і живіть з Богом». Оце була проповідь Йо­ана Хрестителя. Бачимо серед того балагану і темряви появляється іскра, зірка надії, і то він скаже: «Той, який йде за мною, сильніший за мене. Я не достойний розв’яза­ти ремінців на його сандалях». Він не вивищував себе, він упокоряв себе, готував дорогу Христові.

   Ким же був той Йоан Хрести­тель? Ми його називаємо Проро­ком, Предтечею. Мусимо собі уя­вити також час, в якому жив Св. Йоан Хреститель. В тому часі не було Інтернету, телефонів, газет, тобто інформація не розходилась так швидко, як ми з вами звикли сьогодні. Але в тому часі були віс­ники, їх називали глашатаї, люди, які, отримавши певну інформацію, розносили її в різні куточки дер­жави чи імперії. Наприклад, перед приїздом якоїсь видатної особи, глашатай ходив містом, базарами, площами та інформував людей про ті чи інші важливі події. Ми знає­мо, як розказували люди, які жили тут і працювали на Електроні. Коли мав приїхати Горбачов, то навіть садили ялинки. А то було літо чи весна, і знаємо, що з тими дерева­ми потім сталося – викинули. Але готувалися – все чистили, мили, бо має приїхати президент дер­жави. Так буває і сьогодні, що до певних подій ми готуємось. Маємо ювілей, іменини, уродини – готу­ємось до зустрічі гостей. І дорогу Христу-Спасителю мав хтось при­готувати, мав сказати тим людям, які сиділи в темряві, що приходить Месія, приходить Спаситель. Тою людиною був Йоана Хреститель. Той, який голосив на березі річки Йордан і в пустелі: «Покайтеся!», «Наверніться!» Це була людина, яка ніколи не їла м’яса, не пила вина, він тільки їв сарану і мед ди­ких бджіл рано, в обід і ввечері. То була єдина їжа у його житті. Ну що могла виховати пустеля? Так, він набрався Духа Божого, але Йоан, яко людина, можна сказати, не во­лодів елементарними соціальними та комунікативними здібностями, такими як толерантність, не кажу­чи вже про політкоректність, жод­них норм культурної поведінки, поваги до старших, жінок, дітей, священиків, влади. Він не мав того вишколу, який мав Св. Павло. То була людина пустелі. Йоан ніколи не проповідував в Єрусалимській святині, у великих містах, на рин­ках, він проповідував у пустелі. Його мова, мабуть, не була літера­турною мовою, він не мав певних знань. Його проповіді, напевне, не були вишуканими, як і мова, не су­проводжувались гарними хорами, мелодійним співом чи милозвуч­ною грою органу чи оркестру – там того не було. Він не проповідував в розкішних храмах. Він грубо про­повідував: «Ви – гадюче поріддя». Сьогодні сім’ю, де панує гріх, тор­гують наркотиками, де присутня корупція, назвіть гадючим порід­дям. Та нині священики, єпископи так танцюють, забавляють тих лю­дей і т. д. А якщо людина багата, то щоби щось скористати і мати, то так ходять біля них… Ох, а як би ви образили когось, такий поважний чоловік, як то можна було образи­ти?! Парафія йде перепрошувати, бо образили. Так часто займаємося таким лицемірством. В Йоана того не було. Він не дивився, чи до ньо­го прийшов священик, чи до ньо­го прийшла мала, старша особа, він бачив людські серця, людські душі, бачив, чим живуть ті люди. Можна сказати так, як ми бачимо на відео. Та мимо того, що він був таким специфічним чоловіком, на­род ішов до нього. Йшов! Часто до­лаючи десять, двадцять чи п’ятде­сят кілометрів. А хто був у пустелі, той відчув її спекоту, відчув брак джерела, води. То була виснажли­ва і дуже важка дорога. І його слу­хали. До нього не йшли, щоби роз­важитися, до нього не йшли, щоби шукати філософської мудрості або якогось приємного проведен­ня часу за філіжанкою кавусі чи гарбати. Ні! До нього йшли, щоби почути слово істини, слово прав­ди, до нього йшли, щоби відкрити своє серце і свою душу, до нього йшли, щоби змінити своє життя. Його наука, як палаюча стріла, ле­тіла в людське серце і в людську душу та відкривала їх. І, мабуть, ті митарі, які згодом пішли за Ісу­сом Христом, почувши Його науку, більшість із них, мабуть, вже чула слова Йоана Хрестителя.

Чому одразу Йоан Хреститель не хрестив їх Святим Духом? Він казав: «Я вас хрещу водою на по­каяння. А Той, хто йде за мною, Він сильніший від мене. Я негід­ний розв’язати шнурівок на його сандалях». Дорогі браття і сестри, Йоан Хреститель готував людські серця. Без покаяння не можна стати святим. Але то не мало бути абияке покаяння. «Принесіть до­стойний плід покаяння». І власти­во той народ, ідучи до св. Йоана Хрестителя, усвідомлював і пере­живав таку «війну», «війну» своїх думок і страх. Уявіть митаря, мит­ника сьогодні. Він звик все життя красти, обдурювати, несправедли­во збирати мито, змусьте його, щоб все те, що до нього пливло зі всіх сторін, відрубати. Яка то мала бути боротьба і страх: як я буду жити, а за що я буду жити, а моя родина зивикла жити на широку ногу, а як то буде, як я собі раду дам?! Відру­байте то нині. Ми бачимо, яка ша­лена боротьба проти корупції йде в нашому краю, за справедливість. І кінця-краю немає тому. Ті люди, які приходили до Йоана Хрестите­ля, слухали, як він ворушив люд­ське сумління: «Ти не можеш так жити», «Ти маєш навернутися», «Ти маєш покаятися». Ого, це вже серйозна справа, дуже серйоз­на справа, дорогі мої. І тому Йоан ранив ті людські сумління, Йоан ранив людські серця. А ще й як! Пам’ятаємо з його життя, він при­йде до Ірода і скаже: «Покинь жін­ку свого брата! Перестань грішити! Ти даєш велике згіршення для на­роду. Не може цар такого робити, не може жити таким грішним жит­тям». Ну то втратив життя Йоан Хреститель. За що? За правду. І ті палаючі стріли з уст св. Йоана Хрестителя летіли в людські серця. Хтось їх гасив, хтось відкидав геть, хтось хотів його смерті, але були і душі, які, слухаючи проповідь Йо­ана Хрестителя, розуміли, що так жити не можна, я щось маю роби­ти у своєму житті, маю покаятися, маю принести достойний плід по­каяння.

     І ось певного часу, як говорить нинішнє Слово Боже, Ісус Христос іде до Йоана, ступає в ріку Йордан і видно небо відкрите та чути сві­доцтво Отця: «Це є Син мій возлю­блений, в Ньому моє вподобання». Як важливо свідчити про когось, хіба ні? Був якийсь випадок, ава­рія, хтось щось про когось говорив, хтось щось бачив, і яким важливим є свідок, який має сказати правду, так як було. І тут свідком, дорогі браття і сестри, в Ісуса Христа є не людина, не Апостоли, навіть не Йоан Хреститель, але Сам Отець із Неба, Бог-Отець. Небо відкрите і чути голос Бога-Отця: «Це є Син мій любий, це є Син мій возлю­блений, в Ньому моє вподобання. Вірте Йому. Це Я Його послав на землю». Таке важливе сьогодні те свідчення. А Дух Божий, Дух Свя­тий кружляє над головою Ісуса Христа у вигляді голуба.

   Хрещення, Богоявлення, яке ми сьогодні, дорогі брати і сестри, з вами переживаємо, можна порів­няти із створенням Вселенної та створенням людини. Чому? Чита­ємо у Слові Божому: «На початку сотворив Бог небо і землю, а земля була порожня, і темрява була над безоднею, а Дух Божий ширяв над водами». А той Дух Божий, Який кружляв над водами, той Дух Бо­жий, Який був в космосі і на зем­лі, той Дух Божий сьогодні входить в серце людини в Таїнстві Свято­го Хрещення. «Єлици, во Христа хреститися, во Христа облекости­ся». Так, дорогі браття і сестри, друге Таїнство Миропомазання, коли священик промовляє сло­ва: «Печать дару Святого Духа». Застановлюся так коротко над Таїнством Миропомазання. Кого помазували святим миром, печат­тю Святого Духа? Святим миром євреї помазували на уряд царя, і це свідчить про обряд для особли­вого служіння. Отже, цар мав осо­бливе завдання – служити Богові і своєму народові. Його помазували святим миром. Не всіх людей, але його єдиного. Миром помазували і священиків і пророків. Що мав ро­бити помазаний священик? Він мав приносити жертву Господу Богові і молитися за народ. А що мали ро­бити пророки, які були помазані святим миром? А пророки, помаза­ні святим миром, мали кликати на­род до покаяння, до навернення. Зрозумійте, нинішнє Хрещення для багатьох людей є просто обрядом, і це трагедія, це особлива криза святої віри. Але якби батьки сер­йозно ставились до Хрещення ди­тини, то не думали б, в якому барі, ресторані зробити хрестини і скіль­ки має бути гостей, яка має бути музика. Відтак рочок дитині, п’ять – гуляння і т. д. Якби ви мали віру, ви б думали радше про інші речі. І тому до Хрещення раніше ставили­ся так відповідально. Для прикла­ду, період хрещення св. Августина. Св. Моніка побачила – коли її син мав приймати хрещення, то не був готовим, не відповідав моральним якостям, принципам, вона боялася, що Августин, коли прийме Христа, буде тяжко грішити й ображати Го­спода Бога (тоді в дорослому віці приймали Таїнство Святого Хре­щення). То не було так, як сьогодні для багатьох просто звичайний об­ряд – охрестити дитину, щоб була здорова, щоб дати ім’я, щоб їй доб- ре велося, щоб мала Ангела-Хо­ронителя і т. д. А яких візьмемо хресних батьків? Тих, які багаті. А те, що він живе з третьою жінкою, ну то що такого?! Мало які сьогод­ні бувають чуда-дива, що ні?! Це нормальне явище. І розумієте, сьо­годні ми до Святого Хрещення ста­вимось, як до звичайного обряду, а це Святе Таїнство, яке народжує дитину для Неба, для Царства Не­бесного.

Хресні батьки, ви берете вели­чезну відповідальність перед Го­сподом Богом за добре християн­ське виховання своїх похресників. Сьогодні, коли є віднова хресних обітів, запитаймо себе і зробімо іс­пит сумління: коли я останній раз спілкувався зі своїми похресника­ми, що я знаю про їхнє життя, коли я останній раз за їхнє життя і здо­ров’я давав на Службу Божу, коли я останній раз молився за них, коли ми останній раз бачились. І то бу­ває дуже сумно і прикро, тому що можемо приготувати гарний пода­рунок, коли будуть одружуватись чи виходити заміж, але практично немає в нас звичаю брати участь у їхньому житті, а якщо є, то дуже рідкісно.

Отже, що робить печать Свя­того Духа? Через помазання свя­тим миром охрещений стає учас­ником священичого, царського і пророчого служіння Христу для спасіння світу. Я розумію, що це тяжко для багатьох, які звикли до таких поверхневих проповідей. Св. Апостол Петро нас навчає: «Ви ж – рід вибраний, царське священ­ство, народ святий, люд, придба­ний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло; ви, колись – не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилува­ні» (І Пт. 2, 9–10). Що це означає? Ви народ царський, царське свя­щенство, ви народ святий. Кожен охрещений належить до царського священства. Слухайте уважно! Ко­жен охрещений в ім’я Пресвятої Тройці – це є царське священство. А це означає, що ти покликаний, прийнявши Таїнство Миропомазан­ня і Хрещення, панувати над тілом і його пристрастями, віддати себе цілком на служіння Господу Бого­ві. Людина охрещена є царським священством, ти покликаний своїм життям служити Богові. Ти покли­каний панувати над пристрастями тіла і думок. «Священиче служін­ня, – як каже Лев Великий, – по­лягає в тому, щоби жертвувати Господу Богу чисте сумління, що стає можливим через уникнення гріха». Що таке священиче слу­жіння? Священик служить Святу Літургію і приносить на престіл дари – вино і хліб, які стають Ті­лом і Кров’ю Божого Сина. А моє серце має стати престолом, на яко­му буду приносити чисті жертви доброго християнського життя. Ти священик, але твоїм престолом не є престіл в церкві, але твоїм пре­столом для пана Бога є твоє серце, твоє сумління, твоя душа, і ти на тому престолі маєш приносити Бо­гові своє святе побожне життя, до­брі вчинки, добрі діла, чисте сер­це. Маєш старатися, щоб твоє сер­це, як престіл для пана Бога, було завжди чистим. І пророче служіння християнина, про яке говорить Ап. Павло, що ви є царське священ­ство, ви народ вибраний, означає визнання віри у щоденному житті, це приклад життя. Я даю свідчення про Христа там, де йду, з ким пра­цюю, і люди знають, що я ходжу до церкви, і люди знають, що я мо­люся. Я не можу проклинати, я не можу красти, я не можу на нікого наговорювати, я не можу займати­ся плітками, я не можу займатися злодійством. Чому? Тому що я маю давати приклад свого життя серед тих, з ким я живу, знаходжуся, спілкуюся. І тому, дорогі браття і сестри, в нашому житті є такою важливою печать Святого Духа. Я є християнином.

Сьогодні, у свято Хрещення Ісу­са Христа в ріці Йордані, ми маємо запитати себе, а що я зробив з тієї Ласки Божої, яку отримав у Тайні Хрещення і Миропомазання, що я зробив зі свого життя? Що я зро­бив зі своїм сумлінням? Що я зро­бив зі своєю безсмертною душею? Він мене запитає. Тому бути хри­стиянином, дорогі браття і сестри, дуже велика відповідальність. Це не тільки свяченої води попити, покропити нею, завтра піти на ро­боту і вже забути, хто ти є. Ти маєш давати свідоцтво своєї віри своєю мовою, своїми вчинками, своїми ді­лами. Тоді твоє життя буде вгодне Богу і тоді твоє життя буде миле Го­споду Богові. А Бог, дивлячись на твої добрі вчинки, добрі діла буде благословляти тебе, твоє помеш­кання, твоїх дітей і онуків до най­дальших поколінь. Але якщо немає такого життя, якщо є тільки все по­верхневе, і ми в церкві не шукає­мо Бога, але якихось приємностей, то який сенс нашої віри? Жодного. І тому приймаємо сьогодні науку, приймаємо ті слова, дорогі браття і сестри, які голосив Йоан Хрес­титель: «Покайтеся! Наверніться! Принесіть достойний плід покаян­ня зі свого життя!» Амінь.

Генеральний

настоятель СБССЙ

о. Василь Ковпак