Проповідь виголосив о. Василь Ковпак у неділю перед Богоявленням Господнім
Сьогоднішня неділя, дорогі браття і сестри, яку ми з вами переживаємо, це неділя перед Богоявленням. Щоб ми зрозуміли стан, в якому перебував Ізраїль і чому саме випала та година, коли Бог посилає на землю свого Єдинородного Сина, треба знати історію того народу, в якому тяжкому стані він тоді перебував. Отже, вже 80 років, як ізраїльський народ, Свята Земля, перебувала під пануванням поганського Риму. І що ж панувало в ізраїльському суспільстві, який був дух у тому народі? Дорогі мої, пригадаймо собі коротко історію нашого народу після приходу більшовиків, і як він був поділений. Це притаманно практично кожному народові. Була УПА, були люди, які вірили в перемогу незалежної Української держави, були й такі, які з приходом більшовиків, записалися в яструбки і помагали комуністам. Було таке, не можемо заперечувати. Була Греко-Католицька Церква, яку ліквідували. 10 єпископів, священики, більшість монахів, монахинь були заслані в Сибір, переслідувані. Хтось вступав у комсомол, а комусь мама і тато сказали: «Ні, – я годую своїх дітей, тому в комсомол не підеш». Була різна ситуація. Частина людей пішла в підпілля, інші ходили до церкви, яка була дозволена. І подібна ситуація була в ізраїльському народі. Отже, 80 років поневолення поганським Римом. Більшість людей збайдужіло, тобто вже не вірили, що можуть прийти якісь кращі часи для ізраїльського народу, знеохотилися і просто працювали, щоб жити, заробляти собі на хліб щоденний, і для них того було достатньо. Була також релігійна провідна верства суспільства (а на той час релігія в Ізраїлі була невід’ємною складовою ізраїльської ідентичності, національності – юдаїзму). Провідники юдаїзму з першого погляду, звичайно, були патріотами свого народу, але трималися за руку із загарбниками: разом збиралися, бенкетували, святкували, веселилися, мали якийсь спільний бізнес (в нинішньому розумінні цього слова). Тобто та верства провідників ізраїльського народу, духовних провідників, перейшла на бік поганського Риму. Хоч ззовні вони вірили, були з народом, але в основному були в тісних стосунках із окупантами. Так, наприклад, як розповідають про наших політиків: коли вони виходять на різні політичні шоу, ведуть дебати, одні одним доводять свої погляди на ту чи іншу ситуацію, сваряться, а за кулісами обнімаються, братаються – там між ними вже немає різниці. Я не знаю цього достеменно, але так чув, така думка існує, можливо, вона хибна, а можливо – ні. Були садукеї – одна із сект, можна сказати «релігійних уламків юдаїзму». Так, наприклад, як сьогодні п’ятидесятники, баптисти, адвентисти, свідки Єгови й інші. Садукеї також вірили, що треба співпрацювати з римлянами, бо це єдина можливість вижити. Тобто, яка влада панує, таку ми мусимо визнавати, мусимо з нею співпрацювати. Інший уламок – есеї. Це люди, які були в пошуках Бога, в пошуках віри, шукали за істиною, правдою і вважали, що не можна спастися, живучи в тому балагані, а треба втікати. Хто був на Святій Землі, пам’ятаєте, коли їхали на Мертве море, ми зупинялися на тому місці, де були віднайдені сувої пророка Ісаї. Саме там, в тих пустинях, жили есеї – ті, які вважали, що тільки дотримуючись твердо закону, шукаючи особистої чистоти тіла, живучи побожно, можна спасти свою душу і можна осягнути з неба Боже благословення на народ. Були ще й інші в ізраїльському народі – зилоти. Вони готувалися до повстання, проводили різного роду тренування, вчилися володіти кинджалами (на цей час – популярна зброя), фізично загартовувалися… Вони вважали, що загарбник з Ізраїлю сам не піде, тому треба організовувати повстання і вигнати всіх завойовників зі Святої Землі. Були фарисеї, які переконували себе та інших, що Господь Бог сам вижене римлян з Ізраїля. Вони переконували, якщо народ буде жити в праведності, дотримуватися 613 заповідей, буде ретельно виконувати Божий Закон, Бог зглянеться з високого неба і прожене загарбників геть. Така була ситуація, дорогі браття і сестри, в ізраїльському народі. Бачимо різноманіття. А в чому була проблема фарисеїв? Їхня побожність перекладалась виключно на обрядовість, і тому Христос-Спаситель сказав до них: «Ви своїми устами прославляєте, але серце ваше далеко від Бога». Хіба сьогодні не так?! Деколи на похоронах я бачив таких людей, які не ведуть побожного способу життя, але заповзято під час похорону всіх повчають, як небіжчика виносити з хати, скільки разів на порозі покланятися, після того, як забирають труну, обов’язково перевертати табуретки… і так далі. Вони все знають, хоч до церкви ніколи не ходили. Тобто віра в обрядовість. Того небіжчика доля не зміниться – кланяйся, не кланяйся, 5 разів, 10, бо це звичай, народний звичай. Отже, фарисеї вивчали Слово Боже, мали 613 заповідей, але серце їхнє, душа, розуміння Бога було далеким від істини. Я не кажу, що їхній обряд був помилкою, що ним треба легковажити, але обряд ніколи не може брати верх над вірою. «Іди, віра твоя спасла тебе», «Хай тобі станеться по твоїй вірі»... Віра завжди має бути на першому місці, а віра це не завжди обряд. І подібне ми спостерігали в нас. Пам’ятаєте, в місяці березні, коли розпочався карантин. Треба цілували образи, чи не треба? І вже кричали, що комуністи прийшли. А люди часом не розберуться і судять. Подібний стан і в Україні. Так, ми маємо інші проблеми. Одні кажуть, що треба воювати до кінця, вигнати ворогів з Донбасу, інші – ні, давайте якесь перемир’я, мінські домовленості і так далі. Прийняли закон про мову, але знайшлися й так, які кажуть, що не хочуть того закону, будемо захищати права російськомовних. Отже, завжди у світі присутній балаган.
І в тому балагані, дорогі браття і сестри, являється чоловік на ім’я Йоан Хреститель. Він не належав до жодної з партій, до жодного із тих угрупувань. То була людина пустелі, але відкрита до Господа Бога, серцем, душею, розумом, якою керував Дух Святий. І він бачив нещасну долю Ізраїлю, свого рідного народу. Виникало питання, як його рятувати, як той народ навернути, і хто це зможе. Він починає проповідувати в пустелі, на берегах річки Йордан, до нього починають йти люди. Вістка про Йоана Хрестителя розноситься по всій околиці. Як описує Святий Євангелист Лука, що бідні і багаті до нього йдуть, книжники, митарі, кожен хоче почути слово правди, істини. Приходять люди і ставлять йому запитання: «Що я маю робити?», «Як поступати?» І Йоан Хреститель дає відповіді. Він не давав жодних політичних рецептів, як вийти з кризи ізраїльському народові, але він давав рецепти для кожної душі, для кожного серця. Ми також сьогодні кажемо, що любов до України починається з серця кожного українця, з нашої душі; любов до Бога, любов до сім’ї починається з нашого серця, з нашої душі. Але якщо це серце не буде чисте, не буде палати любов’ю до батьків, то не можна говорити про якусь щасливу сім’ю, родину. Щоб родина була щасливою, вона повинна бути зв’язана ланцюгом любові. Не можеш говорити про любов до родини, якщо не маєш любові до чоловіка (дружини), до дітей. І також не можемо говорити про любов на словах. Про патріотизм маєш свідчити працею для народу, для держави, знанням історії, знанням культури, традиції, християнських здорових звичаїв свого народу. І тому Йоан Хреститель починав з виховання серця і душі. Звідси він починає і добре усвідомлює, що нічого не зміниться, якщо той народ не покається, якщо не навернеться, якщо кожна людина не пере- йде хрещення, про яке говорив: «Я вас хрещу на покаяння, а Той, який іде за мною, Він сильніший за мене, Він вас буде хрестити Духом Святим». «Я підготовляю ґрунт, щоб розворушити ваші серця, ваші душі, щоби промовити до вашого сумління, до вашого серця». Він, натхнений Святим Духом, розумів, що якщо Господь Бог не допоможе, якщо Боже благословення не зійде на народ, якщо народ не покається зі своїх гріхів, то нічого не зміниться в Ізраїлі. І цей святий Божий чоловік починає творити величезні чуда. Цьому дивувалися духовні лідери: як таке можливо, що вони – духовні провідники народу – але народ до них не йде, не слухає, але з Єрусалиму йде пустелею аж на Йордан. А тому, що народ був спраглий істини, правди. І в тій простоті Йоан Хреститель нічим не приваблював до себе. Уявіть собі чоловіка, який ніколи не стриг волосся, мав на собі верблюжий одяг, що завдавав терпіння його тілу, не мав чудового запаху парфумів, його зовнішність нічим не приваблювала, абсолютно. Але люди зуміли пізнати його серце, душу, його слово, вони відчували, що воно було правдиве і що він це робить не задля свого якогось вузького інтересу, але з любові до Бога. Народ вірив, що він насправді є великим Божим чоловіком і тому горнувся до нього і любив його. Хоч говорив він дошкульно, проте люди не втікали. Я часто згадую отця Антонія, який інколи говорив різко, але люди все одно йшли до нього, бо знали, що суворість слів не є якоюсь помстою, зневагою, а прагненням привести людину до покаяння. Він просто влучав у серце, у твою душу, часом «врізав» кусок тіла, людського сумління. Воно спочатку боліло, а потім людина приходила до тями і розуміла, що він добре говорить, направду, добре говорить. І так Йоан Хреститель ображав свій народ: «Ви – гадюче поріддя!», «Чого шукаєте, чого прийшли до мене?», «Я нічого не маю вам сказати, окрім покайтеся, наверніться і живіть з Богом». Оце була проповідь Йоана Хрестителя. Бачимо серед того балагану і темряви появляється іскра, зірка надії, і то він скаже: «Той, який йде за мною, сильніший за мене. Я не достойний розв’язати ремінців на його сандалях». Він не вивищував себе, він упокоряв себе, готував дорогу Христові.
Ким же був той Йоан Хреститель? Ми його називаємо Пророком, Предтечею. Мусимо собі уявити також час, в якому жив Св. Йоан Хреститель. В тому часі не було Інтернету, телефонів, газет, тобто інформація не розходилась так швидко, як ми з вами звикли сьогодні. Але в тому часі були вісники, їх називали глашатаї, люди, які, отримавши певну інформацію, розносили її в різні куточки держави чи імперії. Наприклад, перед приїздом якоїсь видатної особи, глашатай ходив містом, базарами, площами та інформував людей про ті чи інші важливі події. Ми знаємо, як розказували люди, які жили тут і працювали на Електроні. Коли мав приїхати Горбачов, то навіть садили ялинки. А то було літо чи весна, і знаємо, що з тими деревами потім сталося – викинули. Але готувалися – все чистили, мили, бо має приїхати президент держави. Так буває і сьогодні, що до певних подій ми готуємось. Маємо ювілей, іменини, уродини – готуємось до зустрічі гостей. І дорогу Христу-Спасителю мав хтось приготувати, мав сказати тим людям, які сиділи в темряві, що приходить Месія, приходить Спаситель. Тою людиною був Йоана Хреститель. Той, який голосив на березі річки Йордан і в пустелі: «Покайтеся!», «Наверніться!» Це була людина, яка ніколи не їла м’яса, не пила вина, він тільки їв сарану і мед диких бджіл рано, в обід і ввечері. То була єдина їжа у його житті. Ну що могла виховати пустеля? Так, він набрався Духа Божого, але Йоан, яко людина, можна сказати, не володів елементарними соціальними та комунікативними здібностями, такими як толерантність, не кажучи вже про політкоректність, жодних норм культурної поведінки, поваги до старших, жінок, дітей, священиків, влади. Він не мав того вишколу, який мав Св. Павло. То була людина пустелі. Йоан ніколи не проповідував в Єрусалимській святині, у великих містах, на ринках, він проповідував у пустелі. Його мова, мабуть, не була літературною мовою, він не мав певних знань. Його проповіді, напевне, не були вишуканими, як і мова, не супроводжувались гарними хорами, мелодійним співом чи милозвучною грою органу чи оркестру – там того не було. Він не проповідував в розкішних храмах. Він грубо проповідував: «Ви – гадюче поріддя». Сьогодні сім’ю, де панує гріх, торгують наркотиками, де присутня корупція, назвіть гадючим поріддям. Та нині священики, єпископи так танцюють, забавляють тих людей і т. д. А якщо людина багата, то щоби щось скористати і мати, то так ходять біля них… Ох, а як би ви образили когось, такий поважний чоловік, як то можна було образити?! Парафія йде перепрошувати, бо образили. Так часто займаємося таким лицемірством. В Йоана того не було. Він не дивився, чи до нього прийшов священик, чи до нього прийшла мала, старша особа, він бачив людські серця, людські душі, бачив, чим живуть ті люди. Можна сказати так, як ми бачимо на відео. Та мимо того, що він був таким специфічним чоловіком, народ ішов до нього. Йшов! Часто долаючи десять, двадцять чи п’ятдесят кілометрів. А хто був у пустелі, той відчув її спекоту, відчув брак джерела, води. То була виснажлива і дуже важка дорога. І його слухали. До нього не йшли, щоби розважитися, до нього не йшли, щоби шукати філософської мудрості або якогось приємного проведення часу за філіжанкою кавусі чи гарбати. Ні! До нього йшли, щоби почути слово істини, слово правди, до нього йшли, щоби відкрити своє серце і свою душу, до нього йшли, щоби змінити своє життя. Його наука, як палаюча стріла, летіла в людське серце і в людську душу та відкривала їх. І, мабуть, ті митарі, які згодом пішли за Ісусом Христом, почувши Його науку, більшість із них, мабуть, вже чула слова Йоана Хрестителя.
Чому одразу Йоан Хреститель не хрестив їх Святим Духом? Він казав: «Я вас хрещу водою на покаяння. А Той, хто йде за мною, Він сильніший від мене. Я негідний розв’язати шнурівок на його сандалях». Дорогі браття і сестри, Йоан Хреститель готував людські серця. Без покаяння не можна стати святим. Але то не мало бути абияке покаяння. «Принесіть достойний плід покаяння». І властиво той народ, ідучи до св. Йоана Хрестителя, усвідомлював і переживав таку «війну», «війну» своїх думок і страх. Уявіть митаря, митника сьогодні. Він звик все життя красти, обдурювати, несправедливо збирати мито, змусьте його, щоб все те, що до нього пливло зі всіх сторін, відрубати. Яка то мала бути боротьба і страх: як я буду жити, а за що я буду жити, а моя родина зивикла жити на широку ногу, а як то буде, як я собі раду дам?! Відрубайте то нині. Ми бачимо, яка шалена боротьба проти корупції йде в нашому краю, за справедливість. І кінця-краю немає тому. Ті люди, які приходили до Йоана Хрестителя, слухали, як він ворушив людське сумління: «Ти не можеш так жити», «Ти маєш навернутися», «Ти маєш покаятися». Ого, це вже серйозна справа, дуже серйозна справа, дорогі мої. І тому Йоан ранив ті людські сумління, Йоан ранив людські серця. А ще й як! Пам’ятаємо з його життя, він прийде до Ірода і скаже: «Покинь жінку свого брата! Перестань грішити! Ти даєш велике згіршення для народу. Не може цар такого робити, не може жити таким грішним життям». Ну то втратив життя Йоан Хреститель. За що? За правду. І ті палаючі стріли з уст св. Йоана Хрестителя летіли в людські серця. Хтось їх гасив, хтось відкидав геть, хтось хотів його смерті, але були і душі, які, слухаючи проповідь Йоана Хрестителя, розуміли, що так жити не можна, я щось маю робити у своєму житті, маю покаятися, маю принести достойний плід покаяння.
І ось певного часу, як говорить нинішнє Слово Боже, Ісус Христос іде до Йоана, ступає в ріку Йордан і видно небо відкрите та чути свідоцтво Отця: «Це є Син мій возлюблений, в Ньому моє вподобання». Як важливо свідчити про когось, хіба ні? Був якийсь випадок, аварія, хтось щось про когось говорив, хтось щось бачив, і яким важливим є свідок, який має сказати правду, так як було. І тут свідком, дорогі браття і сестри, в Ісуса Христа є не людина, не Апостоли, навіть не Йоан Хреститель, але Сам Отець із Неба, Бог-Отець. Небо відкрите і чути голос Бога-Отця: «Це є Син мій любий, це є Син мій возлюблений, в Ньому моє вподобання. Вірте Йому. Це Я Його послав на землю». Таке важливе сьогодні те свідчення. А Дух Божий, Дух Святий кружляє над головою Ісуса Христа у вигляді голуба.
Хрещення, Богоявлення, яке ми сьогодні, дорогі брати і сестри, з вами переживаємо, можна порівняти із створенням Вселенної та створенням людини. Чому? Читаємо у Слові Божому: «На початку сотворив Бог небо і землю, а земля була порожня, і темрява була над безоднею, а Дух Божий ширяв над водами». А той Дух Божий, Який кружляв над водами, той Дух Божий, Який був в космосі і на землі, той Дух Божий сьогодні входить в серце людини в Таїнстві Святого Хрещення. «Єлици, во Христа хреститися, во Христа облекостися». Так, дорогі браття і сестри, друге Таїнство Миропомазання, коли священик промовляє слова: «Печать дару Святого Духа». Застановлюся так коротко над Таїнством Миропомазання. Кого помазували святим миром, печаттю Святого Духа? Святим миром євреї помазували на уряд царя, і це свідчить про обряд для особливого служіння. Отже, цар мав особливе завдання – служити Богові і своєму народові. Його помазували святим миром. Не всіх людей, але його єдиного. Миром помазували і священиків і пророків. Що мав робити помазаний священик? Він мав приносити жертву Господу Богові і молитися за народ. А що мали робити пророки, які були помазані святим миром? А пророки, помазані святим миром, мали кликати народ до покаяння, до навернення. Зрозумійте, нинішнє Хрещення для багатьох людей є просто обрядом, і це трагедія, це особлива криза святої віри. Але якби батьки серйозно ставились до Хрещення дитини, то не думали б, в якому барі, ресторані зробити хрестини і скільки має бути гостей, яка має бути музика. Відтак рочок дитині, п’ять – гуляння і т. д. Якби ви мали віру, ви б думали радше про інші речі. І тому до Хрещення раніше ставилися так відповідально. Для прикладу, період хрещення св. Августина. Св. Моніка побачила – коли її син мав приймати хрещення, то не був готовим, не відповідав моральним якостям, принципам, вона боялася, що Августин, коли прийме Христа, буде тяжко грішити й ображати Господа Бога (тоді в дорослому віці приймали Таїнство Святого Хрещення). То не було так, як сьогодні для багатьох просто звичайний обряд – охрестити дитину, щоб була здорова, щоб дати ім’я, щоб їй доб- ре велося, щоб мала Ангела-Хоронителя і т. д. А яких візьмемо хресних батьків? Тих, які багаті. А те, що він живе з третьою жінкою, ну то що такого?! Мало які сьогодні бувають чуда-дива, що ні?! Це нормальне явище. І розумієте, сьогодні ми до Святого Хрещення ставимось, як до звичайного обряду, а це Святе Таїнство, яке народжує дитину для Неба, для Царства Небесного.
Хресні батьки, ви берете величезну відповідальність перед Господом Богом за добре християнське виховання своїх похресників. Сьогодні, коли є віднова хресних обітів, запитаймо себе і зробімо іспит сумління: коли я останній раз спілкувався зі своїми похресниками, що я знаю про їхнє життя, коли я останній раз за їхнє життя і здоров’я давав на Службу Божу, коли я останній раз молився за них, коли ми останній раз бачились. І то буває дуже сумно і прикро, тому що можемо приготувати гарний подарунок, коли будуть одружуватись чи виходити заміж, але практично немає в нас звичаю брати участь у їхньому житті, а якщо є, то дуже рідкісно.
Отже, що робить печать Святого Духа? Через помазання святим миром охрещений стає учасником священичого, царського і пророчого служіння Христу для спасіння світу. Я розумію, що це тяжко для багатьох, які звикли до таких поверхневих проповідей. Св. Апостол Петро нас навчає: «Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло; ви, колись – не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані» (І Пт. 2, 9–10). Що це означає? Ви народ царський, царське священство, ви народ святий. Кожен охрещений належить до царського священства. Слухайте уважно! Кожен охрещений в ім’я Пресвятої Тройці – це є царське священство. А це означає, що ти покликаний, прийнявши Таїнство Миропомазання і Хрещення, панувати над тілом і його пристрастями, віддати себе цілком на служіння Господу Богові. Людина охрещена є царським священством, ти покликаний своїм життям служити Богові. Ти покликаний панувати над пристрастями тіла і думок. «Священиче служіння, – як каже Лев Великий, – полягає в тому, щоби жертвувати Господу Богу чисте сумління, що стає можливим через уникнення гріха». Що таке священиче служіння? Священик служить Святу Літургію і приносить на престіл дари – вино і хліб, які стають Тілом і Кров’ю Божого Сина. А моє серце має стати престолом, на якому буду приносити чисті жертви доброго християнського життя. Ти священик, але твоїм престолом не є престіл в церкві, але твоїм престолом для пана Бога є твоє серце, твоє сумління, твоя душа, і ти на тому престолі маєш приносити Богові своє святе побожне життя, добрі вчинки, добрі діла, чисте серце. Маєш старатися, щоб твоє серце, як престіл для пана Бога, було завжди чистим. І пророче служіння християнина, про яке говорить Ап. Павло, що ви є царське священство, ви народ вибраний, означає визнання віри у щоденному житті, це приклад життя. Я даю свідчення про Христа там, де йду, з ким працюю, і люди знають, що я ходжу до церкви, і люди знають, що я молюся. Я не можу проклинати, я не можу красти, я не можу на нікого наговорювати, я не можу займатися плітками, я не можу займатися злодійством. Чому? Тому що я маю давати приклад свого життя серед тих, з ким я живу, знаходжуся, спілкуюся. І тому, дорогі браття і сестри, в нашому житті є такою важливою печать Святого Духа. Я є християнином.
Сьогодні, у свято Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордані, ми маємо запитати себе, а що я зробив з тієї Ласки Божої, яку отримав у Тайні Хрещення і Миропомазання, що я зробив зі свого життя? Що я зробив зі своїм сумлінням? Що я зробив зі своєю безсмертною душею? Він мене запитає. Тому бути християнином, дорогі браття і сестри, дуже велика відповідальність. Це не тільки свяченої води попити, покропити нею, завтра піти на роботу і вже забути, хто ти є. Ти маєш давати свідоцтво своєї віри своєю мовою, своїми вчинками, своїми ділами. Тоді твоє життя буде вгодне Богу і тоді твоє життя буде миле Господу Богові. А Бог, дивлячись на твої добрі вчинки, добрі діла буде благословляти тебе, твоє помешкання, твоїх дітей і онуків до найдальших поколінь. Але якщо немає такого життя, якщо є тільки все поверхневе, і ми в церкві не шукаємо Бога, але якихось приємностей, то який сенс нашої віри? Жодного. І тому приймаємо сьогодні науку, приймаємо ті слова, дорогі браття і сестри, які голосив Йоан Хреститель: «Покайтеся! Наверніться! Принесіть достойний плід покаяння зі свого життя!» Амінь.
