Біблія – це непомильна школа досконалості

Святий Климент Олександрійський твердить: «Святе Письмо та його премудрі життєві правила – це найкоротша дорога до спасіння».

Господь Бог – це джерело досконало­сті, бо в ньому присутні всі досконалості в безконечному ступені. «Ніхто не такий, як Господь, бо нема нікого крім Тебе, і нема нікого такого сильного, як наш Бог». Бог – всемогутній, предобрий, преласкавий, милосердний, джерело доброти, краси й усякого добра, яким захоплюємося в со­твореному світі.

Досконалий Бог сотворив людей на Свій власний образ і подобу, бо бажав, щоб вони досконалістю були подібні до Нього. «Ходи переді Мною і будь досконалий», – сказав Господь до Авраама. Ісус Христос ще краще навчав про обов’язок християн змагати до досконалості: «Будьте доскона­лі, як досконалий ваш Отець, що на Небі». Християни належать до Христа, що Своєю кров’ю відкупив їх із неволі гріха: «Бо ні­хто з нас не живе для себе, і ніхто не вми­рає для себе. Бо коли живемо, для Господа живемо…, і чи живемо, чи вмираємо – ми Господні».

Божий Син став чоловіком, щоб подати людям живий образ, як мають виглядати Божі діти. Він наблизився до людей, став­ши одним із них. До Христа люди боялися Бога. Після приходу Христа стали люби­ти Його, немов найкращого Батька. Якщо щиро люблять Його, то радо будуть наслі­дувати Його життя та діла і через це дійдуть до досконалості, до якої Бог Отець кличе всіх Своїх дітей. Дивлячись на Божого Сина в людському тілі, кожен знатиме, в чому полягає досконалість і святість людей, бо Христос дав нам приклад, як Сам заявив: «Я дав вам приклад, щоб ви так поступа­ли, як Я поступав». Вони легко наслідува­ли Ісуса в щоденному житті, бо Божий Син, ставши чоловіком, проживав на землі як звичайний чоловік. Мешканці Назарета, де Христос виріс, навіть не підозрювали, що Христос – Бог, бо бачили в Ньому тільки людину, людські діла та поведінку, подібну до поведінки інших добрих і праведних лю­дей, які сумлінно зберігали Божий Закон. Коли Ісус почав творити чуда, то люди, які знали його з назаретського життя, здиво­вано питали: «І що за мудрість дана Йому? І що за чуда творяться Його руками? Хіба Він не тесля, син Марії?»

Хто читає Святе Євангеліє, той поба­чить у Христі досконалу людину, яку легко наслідувати в різних обставинах земного життя і відтворювати в душі Його Боже­ственний образ за допомогою християн­ських чеснот. Людям було б важко уявити собі, як вони можуть уподібнитися до Бога, бо Бог це невидимий Дух. У безмежній лю­бові до людей Бог подав нам Свій власний образ у Божественній Особі Свого Втілено­го Сина, щоб ми могли постійно вдивляти­ся в цю небесну модель і наслідувати Його у своїх думках, бажаннях і діях. Кожна людина – це автор своєї душі. Життя – це канва. Все, що ми думаємо, про що мріє­мо і робимо, торкається нашої душі. Кожне діло повинно бути звернене до цієї мети і так виконане, щоб після кожної праці, кож­ного слова та бажання щоразу яскравіше виблискувала в нашій душі божественна подоба Ісуса. Він – наша модель. Треба невпинно вдивлятися в Нього, студіювати Його Божественні риси у Святому Єванге­лії, постійно відтворювати їх у різних об­ставинах земного життя. Тому Святі дають нам таку пораду: «Невпинно споглядай на Божественну Модель!». Небесний Отець велить людям чинити те саме, вказуючи на Христа: Це Мій Син улюблений, слухайте та наслідуйте Його!

Що таке досконалість?

Досконалість, до якої всі зобов’язані, – це розвій і вишкіл усіх наших розумових і моральних здібностей, щоб ушляхетнити в собі Божий образ. Людям тяжко наслідува­ти Бога, бо Він чистий Дух. Ось тому ласка­вий Творець полегшив їм працю над влас­ним удосконаленням. У Страсну п’ятницю Пилат показав Ісуса народові і промовив : «Ось Чоловік!» Небесний Отець невпинно показує Свого Сина всім людям і нагадує: «Ось Чоловік!». Ось досконалий Чоловік, взірець святості і досконалості, до якої всі люди, як Божі діти, зобов’язані змагати, якщо хочуть злучитися зі своїм Творцем у щасливій вічності. Кожна людина мусить уподібнитись до втіленого Божого Сина Ісу­са, якщо хоче стати Божою дитиною. «Кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Його Сина, щоб Він був первороджений між багатьма братами».

Ісус Христос – це пречудний портрет вічної доброти і досконалості Бога в люд­ськім тілі. Дивлячись на Нього, можемо смі­ло сказати: «Ось так виглядає Бог Отець»; бо Ісус – це вірна копія досконалості Отця. Чи ж на питання апостола Филипа: «Пока­жи нам Отця і вистачить нам», Ісус відпо­вів: «Хто бачив Мене, той бачив Отця».

Християнин – це ідеал досконалої Бо­жої дитини після приходу Спасителя у світ. Християнин – це водночас Христос, бо кож­ний визнавець Святого Євангелія має від­творити в собі пречудні чесноти втіленого Божого Сина. Хоч Ісус, будучи Богом, на землі провадив людське життя і мав вигляд звичайного чоловіка. Він так поводився як чоловік, що мешканці Назарету навіть не здогадувалися, що їх односельчанин був Богом. Своїм людським життям Ісус пока­зав нам, до якої високої досконалості лю­дина може дійти при помочі Божої Ласки.

Це велике щастя, що Євангелії були укладені на зорі християнства, коли по­стать Ісуса як людини була ще свіжа в пам’яті апостолів, які не одразу бачили в Ісусові Бога. Вони вважали Його за звичай­ного чоловіка, який визначався небувалою особистістю, даром слова і магнетичним впливом на народ. Такого Спасителя нам змалювали в Євангеліях, описуючи Його народження, спокуси в пустині, диспути з ворогами, ласкавість до грішників і конан­ня в Оливному городі. Отак нам легко на­слідувати Його і змагати до досконалості.

Син Божий став чоловіком, щоб пока­зати людям, Своїм братам, як слід прожи­вати по-людськи, щоб бути гідними діть­ми Предвічного Отця. Ісус показує нам, як треба почитати Бога, виконувати Його Святу Волю, що часом може вимагати від людей геройських жертв. Ісус пішов на смерть, бо така була воля Його Небесного Отця, хоч Його людська природа жахалася мук і розп’яття: «Отче Мій, якщо можливо, хай омине Мене ця чаша!». У Своєму пе­редсмертному конанні Ісус явився доско­налою людиною, що в горю шукає людської потіхи: «Як був у смертельній тривозі ще пильніше молився. І підвівшись з молитви, пішов до учнів», щоб шукати в них потіхи, але не знайшов, бо вони спали.

Ісус зазнав розчарування, коли побачив нестійкість народу та ворожнечу фарисеїв. Тому Він і заплакав над Єрусалимом і його мешканцями. «І коли Він наблизився й по­бачив місто, то заплакав над ним і промо­вив: «О, якби ти хоч сьогодні пізнало, що потрібно для твого спокою! Але тепер воно сховане від твоїх очей».

Ісус навчає, як поступати із бідними грішниками. Він ніколи не ганив людей за їх немочі, але ласкаво приймав і прощав навіть найбільшим грішникам, якщо поба­чив розкаяння в їхніх серцях. Він оборонив бідну перелюбницю перед гнівом фарисеїв і врятував її від каменування, бо побачив, що покаялася за свій гріх: «І Я не осуджую тебе. Іди собі, але більше не гріши!»

Фізична та моральна втома була добре відома Ісусові. Довгі подорожі мучили Його. Брак розуміння з боку народу й учнів ви­кликав гіркоту в Його ніжному серці. Зна­ємо, що навіть деякі Його свояки вважали Його за фальшивого пророка: «І не віру­вали в Нього навіть Його браття». Недо­сконалість апостолів, над якими працював три роки, мусіла смутити Його Боже Серце. Святий Марко оповідає, що вже перед са­мими Страстями Христос проходив полями, ідучи до якогось міста. Думки Його линули до Отця та недалеких Страстей. Спаситель ішов Сам, учні слідували за Ним, зайняті палкими дискусіями. Під кінець подорожі Христос затримався, почекав на них і спи­тав: «Про що ви розмовляли в дорозі?» За­соромлені, учні поопускали голови та мов­чали, бо в дорозі сперечалися між собою, хто з них найбільший. Спаситель ласкаво зганив їхні амбіції та вказав на покору як підвалину досконалості: «Коли хто бажає бути першим, хай буде найменшим із усіх і стане для всіх слугою».

Ненависть до гріха

Досконалість вимагає, щоб людина уникала гріха. Біблія вливає спасенний страх перед гріхом, показуючи, як суворо Бог карає за гріх: потоп, що знищив майже все людство – це кара за гріх, особливо за розпусту: «Як побачив Бог, що злочин­ність людей на землі була велика, і що всі повсякчасно дбали тільки про лихе, то Він промовив: «Вигублю чоловіка, що Я сотво­рив, із лиця землі…».

Коли ж населення Содоми і Гомори не хотіло покаятися, Бог послав вогонь із неба і знищив ці міста разом із мешканця­ми. Врятувався тільки праведний Лот і його сім’я. «І послав Бог на Содому та Гомору сірку з вогнем і знищив ці міста і всю око­лицю і всіх мешканців цих міст і все, що росло на землі».

Жахливі ж кари, що ними Господь ка­рав ізраїльтян за гріхи, вічне пекло, звід­кіля нема вороття, безчисленні нещастя, що Бог посилає на грішників, розбуджують у читачів Біблії спасенний страх, і таким чином остерігаються гріха, бодай від тяж­кого. Якщо ж хтось добрий і згрішить, то негайно піднімається, бо страх Божий не дозволяє людині довго залишатись в гріху і наражатися на вічне прокляття, бо ніхто не знає, коли смерть заскочить його. «Будьте готові й ви», – кличе Христос до тих, що читають Святе Письмо, бо Син Людський прийде тоді, коли ви не думаєте.

Вірність Божим Заповідям.

Людина тоді змагає до досконалості, коли вірно служить Богові. Служити ж Бо­гові – виконувати Його волю, яку Він об’яв­ляє Своїми законами обов’язками щодо свого стану, які кожен бере на себе. Хто з терпеливістю виконує обов’язки свого стану, щоб подобатись Богові, той любить Бога. Не всі можуть присвятити життя Бо­гові у священичому чи монашому стані. Не всі можуть перебувати в Церкві довгими годинами, прославляючи Бога. Не всі год­ні накладати на себе тілесні умертвлен­ня. Але всі можуть сумлінно виконувати обов’язки свого стану з любові до Бога, бо сумлінне виконання покладених на нас Богом обов’язків – це непомильний доказ, що служимо Богові. У сумлінному, щоден­ному виконанні обов’язків стану включена любов до Бога, терпеливість, умертвлення та самовідречення, бо постійне виконання взятих на себе обов’язків вимагає бага­то самопожертви. Святий Павло писав до Ефесян: «Отож благаю вас, щоб ви пово­дилися достойно покликання, що до нього покликано вас». А де-інде Святий Дух на­гадує людям: «Бійся Бога та зберігай Його Заповіді, бо це вся людина», тобто збері­гання Божих Заповідей через сумлінне ви­повнення станових обов’язків – це голов­ний обов’язок розумних сотворінь, бо не може подобатись Богові той, хто занедбує їх.

Біблія подає численні приклади для кожного стану, як треба служити Богові. Чоловіки, жінки і молодь знайдуть там взі­рець, який можна легко наслідувати в що­денному житті, відтворюючи їх чесноти, що вповні даються застосувати до модерних часів, бо Біблія – це джерело навчання й натхнення для добра для всіх людей і всіх століть. Святий Василій Великий добре ро­зумів вартість частого і уважного читання Святого Письма в духовному вишколі чен­ців, тому зобов’язав своїх монахів щоденно присвячувати декілька годин студіям Біблії, де кожен має звернути свою увагу найпер­ше на практичні вказівки, які Святий Дух подає тим, що читають Боже Слово.

Підкорення Божій волі

Досконалість вимагає, щоб людина у всьому, як у щасті й успіхах, так у нещас­тях корилася Божій волі. Приклад Йова посеред страждань закликає всіх любити Бога не тільки тоді, коли Він обсипає лю­дей багатством, наділяє їх здоров’ям, але й посеред труднощів і хворіб. Хто кориться Божій волі, той знаходить у ній спокій і ща­стя. Не засмутить праведника, що б йому не трапилось, але злий чоловік сповниться лиходійством. Ніщо не може трапитися лю­дині, що уповає на Господа, бо каже Святе Письмо: «Господь керує стопами людини». А книга Премудрості каже: «Отче, Твоє Провидіння рядить усім».

Якщо людина підкориться Божій волі, то знайде в ній спокій, бо така покора Божій волі запевняє душу, що вона на правди­вій дорозі. Бог же не дозволить, щоб щось лихе трапилось тим, що з любов’ю і до­вір’ям покладаються на Нього. Св. Григорій Великий твердив: «Немає нічого ціннішо­го, ніж підкорення Божій волі». Бог щедро нагороджує тих, які виконують Його волю у своїх щоденних, хоча б найдрібніших, обов’язках. Святий Єронім каже: «Бог не дивиться, що жертвуємо Йому, але з яким наміром це робимо».

Життя без Христа та змагання до вка­заної Ним досконалості буває змарнованим скарбом, бо воно не звернене до Бога, а до світу, його розкошів і марноти. Життя без згадки про Бога, без вищої ідеї, життя з дня на день, не є життям гідним розум­ної людини. Не в пишних домах, у швидких автомобілях, чи на екранах телевізорів або у смачних стравах знаходиться ціль люд­ського життя, але в наслідуванні Божого Сина, прикладу досконалості.

Підготував

о. Василь Карбунишин, СБССЙ