Для детальнішого ознайомлення з історією Унійної Церкви розпочинаємо публікації про її найвидатніших діячів. У сьогоднішній статті розповімо про першого митрополита Унійної Церкви ‒ Михайла Рогозу (1588‒99 рр.).
Про молоді роки митрополита Михайла Рогози досить мало інформації. Народився після 1540-го року, найбільш ймовірно, що на Волині; можливо навчався в єзуїтській Колегії у Вільно. У 1576 році перебував на посаді писаря віленського воєводи князя Богуша Корецького; відтак вступив до монастиря у Мінську та через три роки став архімандритом (тобто отримав титул настоятеля великого головного монастиря ‒ архимандрії), оскільки був зразковим ченцем. Тоді майбутній митрополит перебував у дружбі з новгородським воєводою Теодором Скумином-Тишкевичем, а також київським воєводою князем Констянтином Острозьким (власне він і поручив Михайла Рогозу як кандидата на київського митрополита перед патріярхом Єремією ІІ). У 1588 р. з митрополичого престолу усунено Онисифора Дівочку і цього ж року, 27 липня, король Сигізмунд ІІІ іменує Михайла Рогозу на митрополита київського, а 1 серпня царгородський патріарх Єремія ІІ висвячує його на митрополита, але як відзначають історики, патріярх зробив це досить нерадо.
За висвячення Михайла Рогози на митрополита, патріярх Єремія ІІ зажадав винагороду близько 10 тисяч злотих. На цей час то була надзвичайно велика сума, яку важко було назбирати, а церква в Київській митрополії перебувала у скрутному фінансовому становищі. У зв’язку з такою ситуацією, у 1590 р. митрополит скликає єпископів на нараду до Берестя. На цьому Синоді обговорили питання щодо винагороди царгородському патріарху, ‒ вирішили її не платити, а також йшла мова про розірвання зв’язків з Царгородом (Константинополем) та установлення зв’язку з Римом. Під рішенням нарад у справі з’єднання митрополит М. Рогоза не підписався і це посприяло тому, що почали говорити про його нерішучість, але своїми пізнішими діями Михайло Рогоза виявив свою рішучість у справі Унії. Керівником процесу укладення Унії з Римом став Кирило Терлецький – Луцько-Острозький єпископ, якого патріарх Єремія ІІ призначив своїм намісником та екзархом (заступником). Він мав стати для патріарха його «оком та вухом», а став одним з ініціаторів підписання Берестейської Унії. Рішення про укладення Унії, окрім Кирила Терлецького, підписали ще такі єпископи як, Леонтій Пельчицький (єпископ Пінський і Турівський), Гедеон Балабан (єпископ Львівський, згодом відкликав свій підпис під тиском князя Острозького), Діонісій Збіруйський (єпископ Холмський), а у 1593 р. єпископ Володимирський – Іпатій Потій. Через два роки, у 1592 році, король затвердив рішення прийняті на Синоді 1590 р.
На унійних нарадах (грудень 1594 р. та червень 1595 р.) були сформовані умови Унії, які підписав митрополит Рогоза. У серпні 1595 р. митрополит та єпископи видали до вірних пастирські листи, в яких йшлося про те, що білорусько-український єпископат на чолі з київським митрополитом прийняли рішення з’єднатися з Апостольською Столицею. У вересні 1595 р. до Риму у справах Унії поїхали єпископи-делегати ‒ Кирило Терлецький та Іпатій Потій. Коли всі питання були вирішені вони повернулись назад і привезли листа для митрополита від Папи Римського, в якому Папа Климентій VІІІ надавав право М. Рогозі іменувати та висвячувати єпископів без згоди Римського Престолу і затверджував весь грецький обряд, якщо в ньому нема нічого, що суперечить католицькій вірі. Також митрополит повинен був скликати Синод і на ньому урочисто проголосити про з’єднання з Римом.
Єпископи І. Потій та К. Терлецький їздили до короля Сигізмунда ІІІ, оскільки затвердження важливих справ навіть церковного характеру не відбувалось без згоди короля. Сигізмунд ІІІ видав маніфест, у якому похвалив заходи українського єпископату про з’єднання та наказав всім урядам це підтримувати. Згідно з цим маніфестом, Унія стала загальновизнаною у державі.
М. Рогоза скликав у Бересті собор, який відбувся 6‒10 жовтня 1596 р. Під час проведення собору відслужили Службу Божу, в якій взяли участь митрополит, єпископи, папські делегати, священики. Під час Божественної Літургії полоцький архієпископ Гермоген зачитав заяву про з’єднання. Її підписали: митрополит, 4 єпископи (не підписали Унію Львівський єпископ Г. Балабан та Перемиський єпископ Копистинський) та 4 архімандрити. Як в знак єдності та рівноправності латинської та грецької церков, митрополит відправив Богослужіння в латинській катедрі. 10 жовтня митрополит М. Рогоза за своїм власноручним підписом та всього єпископату видав окреме послання до вірних у справі Унії.
Після підписання Берестейської унії, коли митрополит об’їжджав єпархію, його візит викликав численні невдоволення у нез’єднаних. До прикладу, коли митрополит переходив площу в Слуцьку, то юрба противників Унії накинулась на нього з камінням і якби не захистили митрополита уніяти, які вибігли із своїх будинків, то Михайла Рогозу могли б укаменувати. Виявляли свою неприязнь митрополиту братства у Вільні, Львові та навіть Крехові. Але незважаючи на такі випадки, митрополит продовжував здійснювати візитацію своєї митрополії. Чималий вплив на протиунійні настрої у народу мав і князь К. Острозький, який спочатку виступав прихильником підписання Берестейської унії, але згодом був негативно налаштований до уніятів через те, що його не долучили до організації процесу Унії.
Слід зазначити, що до моменту укладення Унії, суспільство досить позитивно сприймало митрополита. Коли Михайло Рогоза у 1591 р. посвячував каплицю Трьох Святителів (при церкві Успення Пресвятої Богородиці, що належала Львівському Успенському братству), то міщани вітали митрополита, а учні Ставропігійського братства на його честь виголосили «Просфонеї».
Варто звернути увагу і на те, що Києво-Печерська Лавра завжди була підпорядкована митрополиту, але після підписання Берестейської унії архімандрит Лаври ‒ Никифор Тур ‒ великий противник Унії не признавав унійного митрополита і навіть забрав митрополичі добра на території Київщини. Внаслідок судового процесу, Михайло Рогоза зумів повернути митрополичі добра, Києво-Печерську Лавру та став її архімандритом.
Після підписання Берестейської унії Михайло Рогоза прожив ще 3 роки, помер влітку 1599 року. Його наступником став Іпатій Потій. Варто відзначити те, що М. Рогоза був митрополитом у доволі важкі часи, але саме за його часів довершилась справа з’єднання з Апостольською Столицею – Берестейська унія, незважаючи на перешкоди. Будучи три роки унійним митрополитом, Михайло Рогоза зазнав чимало переслідувань зі сторони противників Унії. Навіть якщо на початках підготовки з’єднання з Римом митрополит М. Рогоза проявляв себе певною мірою нерішуче, то коли справа дійшла вже до безпосереднього укладення Унії, зумів довести свою рішучість та стійкість.
Вартими уваги про митрополита Михайла Рогозу є слова С. Семчука: «Між тінями великих предків наших, митрополит Михайло Рогоза назавжди остане зразком тихої плідної праці для великої ідеї, сталости в рішучій хвилині й витривалости до кінця, мимо всіх напастей і прикростей зі сторони сильних і можних цього світу».
Джерела:
- Великий А. З літопису християнської України: в 9 кн. / Великий А. – Т. ІV: XVI ‒ XVII ст. ‒ Рим, 1971. – 279 с.;
- Назарко І., о. Київські та Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590– 1960). / Назарко І. – Торонто: Видавництво Оо. Василіян, 1962. – 271 с.
