Літо 1916
Друга поява ангела
Друга поява Ангела відбулася літом 1916 р. над криницею дому батьків Луції, біля якої діти часто бавилися в тіні дерев, адже літо гаряче. Луція розповідає про те, що сказав Ангел їй та її кузенам:
«Що Ви робите? Моліться багато! Найсвятіші Серця Ісуса й Марії мають над вами наміри милосердя. Офіруйте постійно Всевишньому молитви й жертви».
«Як ми повинні жертвувати собою?» – запитала Луція.
«Зі всього, що тільки можете, зробіть офіру Богові як задоситьучинення за гріхи, якими Він є зневажений, і для випрошення ласки навернення грішників. Таким способом запевните мир для вашої батьківщини. Я – Ангел-Хоронитель Португалії. Понад усе приймайте і зносіть з покорою та підданням терпіння, які Бог зішле на вас».
Найсвятіші Серця Ісуса й Марії
У кожному об’явленні Ангел згадує про Найсвятіші Серця Ісуса і Марії, які «слухають з увагою наших благань», «мають над нами наміри милосердя», а в третьому об’явленні посланець Неба навчить дітей другої молитви, яка закінчується словами «через безконечні заслуги Його Найсвятішого Серця і Непорочного Серця Марії, благаю за навернення бідних грішників». Вже ті слова ведуть нас у центр великої таємниці Матері Божої. Звичайно, діти мали бути приготованими на таке велике взивання з Неба, тому Ангел під час кожної появи говорить їм про Серця Ісуса і Марії.
З цієї події черпаємо дуже хосенні знання: існує тільки одна дорога до Бога – через Серце Ісуса і Марії. Отримання ласк навернення для бідних грішників є можливим тільки через безкінечні заслуги Найсвятішого Серця Ісуса й Непорочного Серця Марії. Дві особи на землі були без гріха, були непорочними і тому могли перепросити Небесного Отця за гріхи людства. Тими особами є Ісус – єдиний наш Відкупитель і Спаситель – і Марія, наділена особливим привілеєм, бо була без гріха первородного зачата. Вона під хрестом стала Матір’ю всіх людей, з волі Христа злучила свої духовні терпіння з терпінням Сина, ставши Співвідкупителькою людського роду. Усі наші благання Мати Божа поручає своєму Синові і через Нього отримує для нас духовні скарби. Вона нічого не затримує для себе, а тільки діє для більшої слави Свого Сина й Небесного Отця. Так говорять святі. У Фатімі ті особи разом, а їхні Найсвятіші Серця є прибіжищем для душ страждаючих. Це свідчення незбагненно великої і ніжної любові, яку мають ті Серця до людей.
Серце – це осередок, джерело нашого життя, не тільки тілесного, а й, насамперед, духовного, центр і вмістилище нашої любові. Коли Ангел каже, що ті Серця «слухають нас з увагою», то це означає, що вони відкривають для нас свою любов, запевняють нас у тому, що ми їм не байдужі, а, навпаки, є об’єктом їхньої уваги, переповненої любов’ю. Другий раз Ангел робить акцент на їхньому «прагненні милосердя». Серце, яке любить, хоче виявити ту любов у милосерді над нами, особливо над бідними грішниками, які, духовно залишені, йдуть на загибель. Любов хоче піднести їх із гріховного бруду й наповнити своєю святістю й чистотою, своїми безчисленними ласками вже тут – на землі, не кажучи вже про Небо.
Ті два Серця Ісуса і Марії об’являються у Фатімі, щоб переконати людей, як вони їх люблять і бажають їм щастя. Чим людина любить? Серцем! Ще в Старому Завіті Бог просив: «Дай мені, сину, твоє серце» (Прип. 23, 26). Не тілесного серця хотів Господь, а духовного, переповненого вдячністю до свого Сотворителя і Відкупителя. Любов за любов.
Щоразу, коли бачимо Серця Ісуса і Марії на образах чи чуємо звертання до них, у нашій душі має відновлюватися розуміння їхньої великої любові до кожного з нас. Знаком нашої вдячності й любові мають бути образи із зображенням Сердець Ісуса і Марії у наших помешканнях, щирі молитви, посвячені родини. Віддавна не було дому, де б на найвиднішому місці не висіли величаві, красиві образи Ісусового Серця і Серця Марії. То вони супроводжували наших предків протягом усього життя, благословляли їхню працю й терпіння. Не раз заходив до багатих помешкань із євроремонтами, із сучасним дизайном, але, на превеликий жаль, не було там місця для образів, які для попередніх поколінь були знаком і нагадуванням про безмежну Божу любов. Проте в бідних оселях, які вже хилилися до землі, у яких жили старші люди, найбільше вражало те, що образи Серця Ісуса і Серця Марії займали ледь не всю стіну. Ось хто чим багатіє: хтось матеріальним багатством, а хтось – багатий тими скарбами, які цінніші за весь світ.
Тому не слід забувати про цю гарну традицію наших батьків, не треба викидати образів Сердець Ісуса і Марії, замінювати їх на інші, а, навпаки, в час занепаду віри, якнайгарячіше припадати перед ними спільно зі всією родиною і черпати для себе тієї Божої Любові. Дай Боже, щоб не охолола вона в наших серцях, у серцях наших дітей і внуків до цих двох Найсвятіших Сердець.
Найсвятіше Серце Ісуса об’явидієві де ла Коломбієру, св. Маргареті Марії Алякок. Почитання цього Серця затвердив Папа Римський – Пій ІХ, а Лев ХІІІ посвятив Йому світ.
Непорочному Серцю Марії, обвитому терням, об’явленому нам у Фатімі, Папа Пій ХІІ віддає Церкву і весь світ. Так робили і їхні попередники.
Сьогодні з вітром візантиїзму і поверненням до давньої східної традиції в нашій УГКЦ повіває холодним морозом у ставленні до почитання Найсвятішого Серця Ісуса і Непорочного Серця Марії. Дуже дивно, що «модерне» духовенство з великим запалом намагається витіснити цю набожність, усунути ті два Серця, аби вони не потрапляли на очі вірним у церквах, бо кажуть, що це латинізація обряду, це не східна традиція. Все частіше чуємо від людей з інших парафій, що в них не відправляють молебнів до Серця Ісуса, не практикуються перші п’ятниці місяця, присвячені почитанню Найсвятішого Серця Ісуса, а люди не чують заохочення до тих молитовних практик. Внаслідок цього і не відбувають дев’ятниці винагороджуючого Св. Причастя у перші п’ятниці задля осягнення овочу «Великої обітниці» Серця Ісусового. Майже повсюдно в нашій Церкві заникає практика посвяти (інтронізація) родин Серцю Ісусовому. Про набожність до Непорочного Серця Марії в нашій УГКЦ вже нема що й згадувати, якщо римо-католики ще зберігають цю набожність, то греко-католицьке духовенство зовсім занедбало культ Непорочного Серця Марії. На жодних навіть великих парафіях не відправляються набоженства перших субот місяця, про які просила Мати Божа з Фатіми. Де і хто поширює Кармелітанський Параман?! Сумно, але це – факт.
У 100-у річницю Фатіми нам конче треба зрозуміти підказку самого Неба (Ангела), що саме «через безконечні заслуги Найсвятішого Серця Ісуса й Непорочного Серця Марії» ми можемо найбільше допомогти в рятуванні душ бідних грішників. Ось це й хотів сказати Ангел дітям і нам у Фатімі!
Ангел Миру
У момент появи Ангела у Фатімі тривав найважчий період Першої світової війни. Люди прагнули миру й Ангел обіцяв їм цей мир, вказуючи, якими середниками можна його осягнути, а саме – молитвою й жертвою. Коли гріхи людей будуть відпокутувані, а Божа справедливість винагороджена, коли кара спричиниться до навернення грішників, тоді настане мир!
У нашій країні – війна, у духовному вимірі війна є карою Божою за гріхи окремих людей і гріхи народу. Про це слід пам’ятати кожному українцеві. Для того, щоб припинилася війна, люди мають навернутися до Бога, переосмислити своє життя, розважити над тим, чим вони гнівлять Господа, і, як наслідок, покинути грішне життя – це перша умова. По-друге, людям треба просити Бога, молитися і складати жертви, як переблагання за вже скоєні свої гріхи й гріхи народу. У нашому краю має бути пошанована неділя й день святий: участь у Святій Літургії й відмова від праці (заробітку). В Україні необхідно зупинити масове вбивство ненароджених дітей (аборти), яке є великим злочином проти Божої любові. Ми ніколи, навіть при найбільшій заклопотаності, не можемо занедбувати ранкову й вечірню молитву, в якій маємо просити Ангела України про мир. У нашому славному Києві, в центрі міста, як знак покровительства над нашим народом, встановлена скульптура Св. Архистратига Михаїла – Ангела Миру. Чи то збіг обставин, чи Боже Провидіння, але Ангелом України, як і Португалії є також Св. Архистратиг Михаїл.
«Що робите?»
Це перші слова Ангела до дітей під час його другої появи.
А що тоді робили діти? Діти бавилися, їм було тоді 6, 8 і 9 років. Це нормально, що діти бавляться в такому віці, і нічого тут поганого немає. Але Ангел їх картає: «Що ви робите?» Він картає малих дітей за марнування часу! «Що робите? Ви маєте робити щось інше!» Ангел звертає їхню увагу на те, що вони мають робити: багато молитися й складати Богові жертви за грішників.
Як важливо, щоб цей вислів щоденно стосувався кожного з нас: «Що робиш? Чи виконуєш волю Божу? Чи робиш те, що Богові подобається? Чи робиш те, що допомагає тобі в дорозі до Неба? Що робиш? А може марнуєш час, не цінуєш його?» Ми, дорослі, часто марнуємо час, і коли Ангел картав дітей, що вони не на те використовують вільні хвилини, то наскільки більше мав би скартати нас за телебачення, за Інтернет, за пусті, а то й за грішні розмови…
Що робиш сьогодні?! Може варто пристосувати цей вислів до себе і сказати своєму лінивству: «Не буду більше марнувати часу, вільний від праці використаю для освячення своєї душі: молитви чи духовного читання, релігійного виховання дітей чи діл милосердя. Ми часто такі ліниві, що навіть 20 хвилин молитви на Святій Вервиці з великим трудом уділяємо Богові, і то без радості та з великою неохотою. І чи це не вказує нам, що серце наше холодне й байдуже до Бога, що ми не любимо молитви, тобто спілкування з Ним і розважання з вдячністю про Його добродійства?!
«Що робиш, християнине, день у день?» Розважмо добре вислів «що робиш?» і не просто прочитаймо ті слова й забудьмо, але постановімо собі: від сьогодні не буду марнувати жодної години, а навіть і хвилини, а весь вільний час присвячу для корисної праці, яку віддам Богові, а для молитви на Святій Вервиці обов’язково знаходитиму щоденно ті святі хвилини свого часу, аби пережити їх з великою користю для душі!
Робімо офіру!
Навіть теперішні хвилини повинні стати нагодою для виявлення Богові нашої любові. Важко здобутися на великі жертви і впровадити в життя суттєві зміни, але набагато легше йти за радою: «Зі всього, що тільки можете, зробіть офіру Богові як задоситьучинення за гріхи, якими Він є зневажений, і для випрошення ласки навернення грішників». Наші діла, праця й відпочинок, день і ніч, всі малі випробування і труднощі, навіть всі обставини життя можуть отримати велику вартість, бо св. То- ма навчає, що «один акт любові до Бога є вартнісніший ніж всесвіт». Саме це спричинило, що Франциско і Якинта заледве за два роки життя (після об’явлень), наповнених такими актами, стали святими. Наголошую: їм було достатньо двох років, щоб стати святими! Як би могло змінитися наше щоденне скромне і нічого не варте життя, якби ми щедріше відповідали на прохання Ангела з Фатіми. Більше того, цей час міг би стати джерелом не тільки нашої святості, але й спасіння багатьох. Тому все, що трапляється щодня: наша праця, відпочинок, заняття і різноманітні труднощі жертвуймо Серцю Ісуса та Серцю Марії.
Значення терпіння
Хто шлюбує «жертву», той шлюбує терпіння. Ангел підкреслює: «Понад усе приймайте і зносіть з покорою та підданням терпіння, які Бог зішле на вас». Звернімо увагу на останні слова: не люди, а «Бог зішле на вас».
Пізніше сестра Луція так згадує: «Ті слова Ангела надовго записалися в нашому серці. Були як світло, що спричинило, що ми зрозуміли, ким є Бог, і як Він любить нас і хоче, щоб Його любили; ми зрозуміли велику вартість жертви, і як вона Йому була мила, як заради неї дає ласку навернення грішників. З цієї причини ми почали жертвувати Богу всі умертвлення». Мати Божа у своїх об’явленнях буде повертатися до тієї важливої науки, щоб нас освячувати й виконувати місію спасіння душ.
Ми повинні знати напам’ять і постійно наново розважати слова Ангела, що є цінними вказівками для нашого духовного життя. Найперше, мусимо навчитися приймати терпіння, не нарікати й не намагатися уникнути його. Далі, мусимо зрозуміти, що терпіння не є випадковими, а що їх зсилає нам Господь Бог, оскільки нас любить і бажає нам дати нагоду до здобуття багатьох заслуг. Як багато нагород Він приготував тим, які прямують за Ним на дорозі хреста, на дорозі терпіння!
Осінь 1916
Третя поява Ангела
У тому часі троє пастушків перебували зі своєю отарою в місці званому Лока – до - Кабесо, в якому Ангел об’явився їм перший раз.
Луція описує: «Як тільки ми прийшли, вклякнули, а наші чола торкалися землі, ми починали відмовляти молитву Ангела: «О мій Боже…» Не знаю скільки разів ми повторювали цю молитву, як раптом побачили, що над нами засіяло якесь надзвичайне світло. Ми піднялись і побачили Ангела. Він тримав у лівій руці чашу, над якою зависла Гостія (Частичка), і краплі Крові спадали з неї в чашу. Залишивши чашу й Частичку немовби завислими в повітрі, він клякнув на землі перед нами і попросив, щоб ми повторили тричі молитву:
О Пресвятая Тройце: Отче, Сину і Духу Святий! Почитаю Тебе з глибини душі та жертвую Тобі Найсвятіше Тіло і Кров, Душу і Божество Найдорожчого Спасителя нашого Ісуса Христа, присутнього у всіх кивотах світу, як винагородження за зневаги, святотатства і забуття, яких Він безнастанно зазнає у цій Найсвятішій Тайні. Через безконечні заслуги Найсвятішого Серця Христового і Непорочного Сер- ця Марії, благаю за навернення бідних грішників.
Далі Ангел піднявся з колін, знову взяв у руки чашу й Частичку, дав мені її, а те, що було в чаші, дав пити Якинті й Францискові, водночас промовляючи: «Прийміть і пийте Тіло й Кров Ісуса Христа, зраненого і зневаженого через невдячних людей. Винагороджуйте їх гріхи й потішайте вашого Бога».
Знову став на коліна й тричі повторив з нами молитву «О Пресвятая Тройце…» і зник. Якась надприродна сила огортала нас, ми наслідували Ангела в усьому: вклякнувши як він, повторювали молитви, які він відмовляв. Сила присутності Бога була така велика, що поглинала нас цілковито».
Мотивом третьої появи Ангела була Євхаристія.
«Ангел тримав у лівій руці чашу, над якою зависла Частичка, і краплі крові спадали з неї в чашу»
Третя поява Ангела, його дії й слова є смертельним ударом для всіх, хто заперечує Таїнство Пресвятої Євхаристії. Тут підкреслюється правдивість католицької віри і рішуче відкидається блуд протестантів, який пізніше намагаються повторити деякі модерністи. Одним із теперішніх нищівних злодіянь ворога є затаювання, розмитість, а навіть цілковите викорінення католицької віри через пропаганду так званого релігійного екуменізму. Він наполягає на тому, що істина присутня у всіх «уламках» християнства і їхній повноправній участі в невидимому «Царстві Божому» («невидимій» Церкві), в якому всі повинні шанувати віру інших і вчитися один в одного. Однак цей «братерський діалог» швидко наштовхується на основний камінь суперечності: чи Ісус Христос є справді присутній в Освячених Дарах, чи ні? Католики кажуть – «так», протестанти, мусульмани і їм подібні твердять – «ні». Ангел з Фатіми свідчить, що католицька наука – єдино правдива.
Більше того, Ангел наполягає, щоб цю правду чітко виразити словами: «Жертвую Тобі Найсвятіше Тіло і Кров, Душу і Божество Найдорожчого Спасителя нашого Ісуса Христа, присутнього у всіх кивотах світу…» Це немов цитата з Катихизму й догматичне визначення Триденського Собору: «Якщо б хтось тому заперечував, що в Найсвятішій Тайні Євхаристії є укритий правдиво, реально і субстанціально Тіло і Кров разом з Душею і Божеством Господа нашого Ісуса Христа, а отже цілий Христос, і твердить, що там Він є тільки в знаку, образі або через свою силу – хай буде виключений зі спільноти вірних» (Сесія ХІІІ, канон 1). Тому цей вираз Ангела – яскраве свідчення реальної присутності нашого Господа у Пресвятій Євхаристії.
Ангел говорить про присутність Ісуса Христа у всіх кивотах світу, але постає питання: де присутні ці кивоти? Тільки в католицьких церквах! Що за нечуване (але таке чітке, просте і зрозуміле) твердження в 1916 р. Чому ж п’ятдесятьма роками пізніше післясоборові реформи допровадили до повсюдного занепаду віри в реальну присутність Ісуса в кивотах?
Що означає «Кров спливаюча з Частиці»?
Найсвятіша Частиця є правдивим Тілом нашого Господа, з’єднана з Його душею, Його чоловіцтвом і Божеством. Кров, що спливає з тіла, означає, що це тіло не здорове, але зранене, і чим більше тратить крові, тим більше його життя перебуває в небезпеці. Рани також означають терпіння. Власне, це сталося з Господом Ісусом, який терпів під час своєї муки й помер на Голгофті прибитий до хреста.
Вигляд Частиці із кров’ю, яка спливає з неї, є підтвердженням того, що Пресвята Євхаристія (Служба Божа) є реальним нагадуванням Голгофи, де Христос був розп’ятий. Ось наступна наука Фатіми, яка є пророчим застереженням перед часами, які мають надійти. Ангел утверджував дітей у правді католицької віри: «Увага, Божі діти! Євхаристія, Свята Літургія це не «пасхальна містерія», це не «згромадження Божого люду» навколо столу з метою пригадати про Господню пасху, це не радісна вечеря, як твердять модерністи. Не таким є визначення Служби Божої, але саме так вона названа після ІІ Ватиканського собору.
Служба Божа – це жертва Господа Ісуса Христа на хресті, що відновлюється на престолі. Це відновлення хресної смерті Ісуса Христа в правдивий, реальний, але безкровний, невидимий, таємничий спосіб. Коли б Христос не вмер на хресті дві тисячі літ тому, то одна – єдина Служба Божа, відправлена тепер католицьким священиком, виєднала б усьому людському роду всі ласки спасіння. І все, щоб ми отримали на Голгофті, якби були присутніми в тій малій горстці людей, вірній до кінця Христові, це були б саме ми. І сьогодні, згідно з нашою вірою і станом нашої душі, отримуємо духовні скарби кожен раз, беручи участь у Службі Божій. Єдиною відмінністю між смертю Христа на Голгофті й Службою Божою є та, що там жертва Христа була кровава, тобто видима, а тут – безкровна, невидима. Нині відновлюється та сама хресна смерть і жертва Господа нашого Ісуса Христа, а ми маємо таку саму заслугу (при умові живої, уважної участі у Службі Божій), яку б отримали, будучи присутніми на горі Голгофті під час смерті Христа. Це таємниця нашої віри й великий дар Христа своїй Церкві. Тому ми разом із фатімськими дітьми повинні стати на коліна перед освяченою Частицею, щоб адорувати Свого Бога, святі рани Ісу- са Христа, Його муку і смерть задля спасіння грішників.
Зауважмо, що Ангел, який не може робити те, що Господу Богу не миле, чи лицемірити, особисто навчає дітей, як віддавати честь Ісусу в Пресвятій Євхаристії, і не тільки вчить, а й сам з покорою клячить й адорує свого Пана. Це саме Божий вісник навчив дітей схиляти голови й чолом торкатися землі (у Святому Письмі це називається «впасти лицем до землі»), тобто робити доземний поклін. Таке поклоніння через приниження перед Богом є визнанням того, що Він – наш Творець, наш початок і кінець, наш Цар і причина всього, чим ми є і чим володіємо. Ми стверджуємо, що цілковито залежимо від Бога й належимо до Нього. Це визнання найбільшої правди і, одночасно, є нашою поставою покори: Бог – є всім, я – нічим. І все це робить Ангел Божий, навчаючи всіх нас через фатімських дітей. То кого ми маємо слухати тепер: наших модерністів чи Фатіму?! Саме Небо вчить нас розуміння правд святої віри, вчить побожності й виявлення пошани до Бога.
Що ж сталося зі Службою Божою й пошаною до Пресвятої Євхаристії у другій половині ХХ ст.? Одні – єдині традиціоналісти по всьому світу відстоюють традиційну Службу Божу, вболівають за збереження пошани до Пресвятої Євхаристії… і за все це ще й терплять. Подивімось, яке тепер ставлення до Святої Літургії, в якій жертвується наш Господь. У римо-католиків уклали нову Службу Божу, радше має вигляд протестантського зібрання. У нас, греко- католиків, Службу Божу скоротили (бо, бачите, пару додаткових хвилин людям дуже важко вистояти). Причиною того є втрата віри і брак розуміння великих Божих таємниць, які відбуваються під час Святої Літургії. Один відомий український професор – лінгвіст, знавець романських і слов’янських мов у приватній розмові з нашою парафіянкою сказав, що сьогоднішній рівень богослужбової мови по церквах нижче нуля рівня. Одну частину Святої Літургії переклали, іншу – не змогли й у результаті вийшло якесь «двомовство». Важко уявити собі мову напіванглійську і напівукраїнську. Чи це нормально? Проте це велика тема, якої тут не торкаємось. А що зроблено з пошаною до Пресвятої Євхаристії: монстранції повикидали з церков, свято Божого Тіла, під час якого публічно її виставляли для почитання Пресвятої Євхаристії, не почитають, а врочисті процесії навколо церкви, села чи міста зникають остаточно. А щодо способу приймання Святого Причастя, взірцем для нас повинна бути постава Ангела у Фатімі. Якщо Ангел, чистий, безгрішний дух клячить і принижується, то чи грішна людина, яка постійно гнівить Бога не має цього робити?! Ангел навчав дітей приготовлятися молитвою до Пресвятої Євхаристії і дякувати Господу після Неї. Проте хто тепер робить благодарення, хто бодай пару хвилин з молитовником у руках молиться до й після Св. Причастя? А причащатися слід з побожністю, на колінах, зі свідомістю своєї ницості перед Богом, із «благоговінням». Це наш вияв покори перед Богом, який Йому до вподоби, це наш акт винагородження.
Винагородження
Ще одна правда віри, менше знана, про яку пригадує фатімський Ангел, це – великий тягар гріха й потреба винагородження Богу через любов: «О мій Боже!.. Благаю прощення для тих, що не вірять…», які хоч вірять, але не живуть згідно віри, а грішать, ображають Бога і йдуть на вічну загибель. За всі гріхи святотатства, зневаги й байдужості, якими Бог ображений, Йому необхідне винагородження.
Яким способом ми повинні це робити?
«Прийміть Тіло й Кров Ісуса Христа, зраненого і зневаженого через невдячних людей. Винагороджуйте їх гріхи й потішайте вашого Бога».
Жертвуймо Його Тіло, що за нас було видане, Його Кров, яка за нас була пролита, Його Душу, що терпіла в страшній агонії, і, врешті, Його Божество, повне прощення й милосердя. До тих безконечних заслуг Найсвятішого Серця Ісуса долучімо заслуги Непорочного Серця Марії, Його Матері, Посередниці і Співвідкупительки, щоб разом жертвувати їх Предвічному Отцеві й отримати від Нього навернення грішників.
Цей акт винагородження є кульмінаційним моментом у прийманні Св. Причастя. Цього навчає дітей Ангел і це винагороджуюче Св. Причастя стане одним з найважливіших елементів набоженства до Непорочного Серця Марії. Ми повинні навчитися і промовляти цю формулу-молитву («О Пресвятая Тройце…»), яку Ангел проказує, коли подає дітям Пресвяту Євхаристію, підтверджуючи те, що вони реально приймають Господа Ісуса Христа: Його Тіло і Кров, Душу і Божество.
Отже, найкращою покутою й винагородженням, які ми можемо жертвувати за ті «зневаги, святотатства і забуття», – це приймання Св. Причастя, аби «потішити нашого Бога». Ця практика настільки важлива, що 10 грудня 1925 року в Понтеведрі Мати Божа знову нагадує про неї.
У появах Ангела ми чуємо прості слова й бачимо дії, які підтверджують найглибші правди нашої святої віри. Часте розважання тих об’явлень допоможе нам увійти в духовну глибину й приготуватися до зустрічі з Марією. Якщо виконаємо те, про що просить Ангел дітей, навчимося щирих стосунків, які можуть бути між творінням і Творцем, і, направду, цінувати Його присутність серед нас, особливо в Найсвятішій Євхаристії.