Символіка Великого входу
Також варто звернути увагу на ще одну важливу рубрику в час Великого Входу, про що багато писалося як колись, так і тепер, говорилося в усній формі, однак, на жаль, різнобій у думках як був, так і залишився. Частково це робиться механічно самими священнослужителями за звичкою «Бо так робили колись». Це щось подібне, як в Єктенії оглашенних, коли на виголос «Оглашенії, глави ваші приклоніте» частина людей у храмі схиляють свої голови, хоча не є оглашенними. Це питання також розглядали в УГКЦ в Польщі: «На Великому вході не відбувається благословення народу чашею і дискосом. Рішення Єпархіального Собору Вроцлавсько-Гданської Єпархії УГКЦ, що відбувся в Перемишлі в днях 14–16 березня 2002 року. I. Принципи Літургійного життя у Вроцлавсько-Гданській Єпархії УГКЦ: Загальні норми».
Священик, увійшовши в святилище, кладе Чесні Дари на престолі, покриває їх покривцем і воздухом, при цьому промовляючи тихо тропар: «Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив і, пахощами покривши, у гріб новий положив». Хтось із вірних скаже, що ми, мовляв, десь чули ці слова тропаря. Так, цей тропар ми співаємо в час Богослужіння Святої Великої Страсної П’ятниці. (Він введений у Святу Літургію лише в ХІV ст.). А відтак бере кадильницю з рук диякона, тричі обкаджує Чесні Дари тричі й промовляє: «Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай відбудуються стіни єрусалимські. Тоді уподобаєш Собі жертву правди, приношення і всепалення, тоді покладуть на вівтар Твій тельців». Правило обкадження Чесних Дарів походить з XIII–XIV ст. Ці стихи нам також добре відомі, бо це слова останніх двох стихів 50-го псалма.
Багато символіки з’явилося в християнській Літургії пізніше: «Так, наприклад, єпископ Виссаріон твердить, що, мовляв, словами псалмопівця «Ублажи» священик молиться за Християнську Церкву в Єрусалимі. Коли кладе він Святі Дари на престолі, його думка переноситься до Господнього Гробу, що тепер знаходиться в руках невірних. Тому він молить Бога, щоб відновив Церкву в Єрусалимі, привернув її давню могутність і славу, яку вона мала за часів Апостолів, щоб усюди, де тепер царить мерзота запустіння, служилася безкровна Євхаристійна жертва… Знову С. Сабов каже, що слово «Сіон» у першому псалмовому стишку означає Христову Церкву, а «стіни єрусалимські» – це єпископи і священики, що захищають святу Церкву від її видимих і невидимих ворогів, і на кінці «жертва правди, приносини і всепальні жертви» – пророцтва про Христову жертву та про нашу Літургію…» (о. Мелетій М. Соловій, ЧСВВ. Божественна Літургія. – Рим, 1964). Також є ще одне символічне пояснення Великого входу, а саме перенесення Чесних Дарів із проскомидійника на престіл – це символічне перенесення Пречистого тіла Ісуса Христа з гори Голгофти, де Він помер, до гробу. В цій похоронній процесії брала участь не тільки та мала горстка вірних на чолі з Пречистою Дівою Марією, але також і Ангельські Хори, що в невидимий спосіб супроводжували цей похоронний похід. Так і тепер на Святій Літургії вони супроводжують Ісуса в Чесних Дарах, які мають стати Його Найсвятішим Тілом, взиваючи «Аллилуя». Також і священик разом з дияконом (якщо він є) символізують Йосифа з Никодимом, як описує Слово Боже: «Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, страхався бо юдеїв, – удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло.
А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто. І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм. А був на тому місці, де розіп’яли його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, – покладено Ісуса» (Йо. 19, 38–42). Міністранти чи свічконосці, які супроводжують процесії зі свічками, символізують і є відображенням світла, нового життя, яке має нам також засіяти в час Божественної Святої Літургії, як засіяло в день Христового Воскресіння: «Після ж вечора суботи, як зайнялося на світання першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія навідатися до гробу. І ось великий зчинився землетрус, – ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому. Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг, біла. Зо страху перед ним сторожа затремтіла й стала, наче змертвіла. Тоді ангел заговорив до жінок, кажучи: «Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї, – там ви його побачите. Я вам сказав». І вони в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити його учнів» (Мт. 28, 1–8).
Довершуючи Великий вхід, священик ставить Чесні Дари на престолі, а вірні завершують співати Херувимську пісню такими словами: «Яко да царя всіх подімем, ангельськими невидимо дориносима чиньми. Аллилуя (3)». (Щоб і Царя всіх ми прийняли, що Його в славі супроводять ангельські чини. Аллилуя, аллилуя, аллилуя). Ці слова також мають своє символічне значення, а саме: коли в Римі був вибраний новий імператор, тоді римські воїни піднімали його на щит і так проносили між легіонами. В такий спосіб імператор був пронесений над їхніми списами, а все військо вітало свого нового володаря, віддаючи йому чолобитну. Подібно диякон чи священик на Святій Літургії несе на дискосі у виді Агнця, немов на щиті, між невидимими легіонами ангелів і всією церквою вірних Чесні Дари, які мають стати Тілом і Кров’ю Царя-Господа. А всі вірні, що беруть участь у Богослужінні, мають прийняти Євхаристійного Ісуса як свого Царя, Бога, Відкупителя і Спасителя. З цього випливає, що Херувимський гімн своїми останнім реченнями вказує нам на Святе Причастя як ціль принесення Чесних Дарів на вівтар.
