78-а річниця смерті Митрополита Андрея
Листопад – це місяць, в якому вірні християни з молитвою в серці і запаленою свічкою у руці поспішають до місця вічного спочинку своїх рідних, близьких і знайомих, що сплять вічним сном в оселях своїх могил. Цього року, в часі такої страшної і жорстокої війни, ми також щоденно особливо в листопадові дні повинні у своїх молитвах згадувати й тих героїв, які померли – щоб ми жили.
1 листопада – це день, коли відійшов у Вічність світлої пам’яті Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький. Ця сумна звістка дуже скоро облетіла навіть найвіддаленіші міста і села України, але й дуже скоро про це дізналися і в Римі, бо Osservatore Romano її швидко розмістив, як робив це зазвичай з повідомленням про смерть одного з єпископів на шпальтах своєї газети.
Остання недуга Митрополита прийшла дуже несподівано. Він захворів на грип, однак, одужавши, знову зліг у ліжко. У нього з’явилися ускладнення, особливо сильні болі в суглобах, це вдарило на серце, і загальний стан його був дуже складний. За ним доглядали, від нього не відходив лікар. Прислали сестер-доглядальниць, які чергували біля нього (це були Василіянки, а також сестри милосердя Св. Вінкентія). Через декілька днів стан здоров’я Митрополита різко погіршився.
Настав час, коли він перестав говорити й відповідати на питання. І справа не втім, що він втратив свідомість чи не розумів, що довкола нього діється; він поринув у глибоку мовчанку, бо не хотів, щоб його турбували. Ми ніколи не знатимемо, що відбулося тоді між тією душею і Богом...
Щоранку його брат о. Климентій приносив йому після Служби Божої Св. Причастя. Лише останнього дня Митрополит Андрей не міг причаститися, бо параліч перекинувся на горло – він не міг більше ковтати. Йому вводили різноманітні ін’єкції, намагаючись підтримати його, незважаючи на спротив.
28 жовтня священики змінювали одні одних то в його спальні, то в сусідніх кімнатах, доглядаю його. Біля полудня стан Митрополита дуже погіршився, йому уділили Тайну Єлеопомазання. Три священики, серед яких був і о. Климентій, зробили це у присутності кількох свідків. Вранці 30 жовтня черговий лікар підтвердив, що вночі сталася якась неймовірна річ: йому здалося, що пульс хворого раптом зовсім перестав битися, і все скінчилося. Такий стан тривав деякий час, а потім враз почулося ритмічніше серцебитя. 31 жовтня минуло в піднесеному настрої, але ввечері стало зрозуміло, що Митрополитові залишилося жити недовго. І справді, 1 листопада всі спокійно сиділи за столом, аж ось несподівано з’явився слуга Гавриляк, аби повідомити, що Митрополит помирає. В ту мить, як вбігли до нього, побачили, що його голова вже відкинулася назад. Була за п’ятнадцять друга пополудні. Митрополитові було 79 років, 3 місяці і 7 днів.
З розповіді брата Атаназія Кольбенка, який майже постійно перебував біля нього, дізналися, що в ніч з 28 на 29 жовтня після Тайни Єлеопомазаня Митрополит Андрей говорив так, ніби перебував в екстазі; говорив твердим голосом, що здавалося, йшов здалека, не рухався, не відкривав очей, говорив лишень, «що незадовго помре, що більше не говоритиме, що його голосу вже не почують аж до Страшного суду, де він промовлятиме ще до тих, хто не хотів його слухати». А ще Митрополит сказав про Божий суд і величезну Божу ласку. В певному розумінні він заповідав свій дух своїм вірним.
Митрополит Андрей лежав біля престолу своєї приватної каплиці, що на першому поверсі палацу, лише одну добу; там могло вміститися до 50 осіб. 2 листопада о п’ятій годині ранку його урочисто перенесли до собору Св. Юра навпроти палацу, де його тіло лежало відкритим аж до чину похорону, до неділі 5 листопада.
Коли минуло перше потрясіння, отець Климентій, котрий так ніжно любив свого брата і ним опікувався, а також брат Атаназій Кольбенко, який не відходив від нього цілих 15 років, та декілька інших осіб, які проживали в палаці, – усі відчули якусь радісну присутність. Мали таке відчуття, що їхній любий Митрополит врешті дістав те, чого бажав: спочинок і звільнення. Справді, життя було для нього тяжким хрестом, бо 15 років він просидів у великих терпінях в інвалідному візку через параліч ніг, а також мав і паралізовану праву руку, якою не міг писати. Але найбільші болі Митрополит переніс не на тілі, а на душі і серці з причини воєнних і цивільних злочинів та руїн, яких допускалася кожна окупаційна влада у відношенні до УГКЦ і держави.
Попрощатися з Митрополитом упродовж тих 5 днів приходило дуже багато народу. Прийшли і два латинські владики – архиєпископ Болеслав Твардовський і його коад’ютор Євгеній Базяк – відправити поминальну службу. Прийшов також і вірменський капітульний вікарій Каєтанович.
Урочистий похорон Митрополита Андрея відбувся 5 листопада в перші години пополудню, щоб усе закінчити до комендантської години, встановленою міліцією. Нову труну, вкриту яскраво-червоною тканиною, довгою дорогою несли священики, змінюючи одні одних. Вийшовши зі Собору Св. Юра, кортеж вирушив вулицею Міцкевича, попри палац Галицького сейму, вулицею Коперника вздовж будівлі Української семінарії аж до Латинського костелу Святої Марії Магдалини, біля якого зупинилися, щоб прочитати за українським звичаєм Євангеліє. Похоронна процесія розтягнулась на кілометр, у в ній ішло близько 150 священиків у священичому облеченні, які змінювали один одного біля труни, 70 питомців Духовної семінарії і хор із 170 семінаристів. У процесії йшли єпископи Миколай Чарнецький, Никита Будка, Григорій Лакота, Йосафат Коциловський і коад’ютор митрополит Йосиф Сліпий. Потім сам за гробом ішов отець Климентій Шептицький, а за ним група отців-василіян та інші люди. За кортежем йшло багато сестер-монахинь; люди масово стояли обабіч вулиць. А далі проходом біля храму Пресвятого Серця повернулися до собору, де в присутності невеликої кількості свідків труну опустили в малу крипту, яка міститься під крилосом. Там його замурували, залишивши маленький відкритий отвір, як це звичайно робиться для Слуг Божих. Свідками цього був священик собору і кілька духовних осіб. По закінченні процесії люди казали, що по тій тріумфальній ході Кир Андрея повернеться незабаром свобода Церкві і народові.
Прощальне слово виголосив Кир Йосиф зі сходів, які ведуть до Катедрального собору – церква, хоч і доволі велика, не могла б умістити усіх бажаючих людей. Саму труну поставили поряд із труною кардинала Сильвестра Сембратовича – попередника Митрополита.
Після його смерті Українська Греко-Католицька Церква пережила один із найважчих періодів у своїй історії: спочатку її насильно було приєднано до Російської Православної Церкви (псевдособор 1946 р.), позбавлено всіх єпископів та переважної більшості духовенства, пізніше її вірних було ув’язнено по тюрмах та відіслано на примусові роботи в сибірський край, всі добра й посілості УГКЦ було відібрано Радянською державою та передано в користування «російському православ’ю», а сама Церква перейшла у глибоке підпілля. Справжня друга гора Голгофта! Скільки вірних синів і дочок нашої Церкви померли нескореними в таборах ГУЛАГу! Скільки мучеників, скільки святих останніх днів дала вона Христові! Про це знає лише один Господь Бог. І одним із того грона святих і мучеників є, без перебільшення, Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький.
В часі воєнних потрясінь, які праведний Андрей переживав зі своєю Церквою, він завжди заохочував народ до молитви: «Мусимо чувати і гаряче молитися, бо ми не знаємо ні часу, ні години, коли нас Бог покличе до себе. Вже в часі мира має кожний християнин так жити, щоб усе був готовим умерти. Оскільки більше в часі війни. Смерть грозить нам з усіх усюдів. З одної сторони – меч і куля, ця страшна зброя нищення, а з другої сторони – тяжкі хвороби і зарази, які є невідкличними товаришами всяких воєн. Ми ще не знаємо і не передчуваємо, які нещастя ждуть нас. Тому взиваю Вас, мої возлюблені: моліться гаряче до Бога, моліться за наші родини, за святу Церкву. Моліться за ці міліони, які зі зброєю в руках стоять перед лицем смерти. Не одні умруть нерозкаяні, в тяжкім грісі, помруть у ненависті. За них, прошу Вас, моліться і за тих, що борються, бо ми всі, мої возлюблені, через Христа є братами і потребуємо милосердя Божого».
Вже понад 60 років триває беатифікаційний процес Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. І той час очікування є надзвичайно цінним для нас. Бо Господь Бог дарує нам цей час для поглиблення нашої з вами молитви і віри у праведність Митрополита. Щоб ми за допомогою цієї віри, кожного дня вдивляючись у його життя, частіше читаючи його твори, розважаючи над чеснотами, намагалися наслідувати його в особистому житті. Хто з нас добре знає життя Митрополита, його достоїнства, глибину його ідей? Хто придбав собі і хоч час від часу читає його твори?
Ми всі знаємо, що для ствердження факту святості Митрополита Андрея потрібне чудо. А чи ми молимося, щоб за його посередництвом ставалися чуда в наших серцях, родинах, а особливо в часі цієї війни, щоб Бог за посередництвом Митрополита післав нашому народові мир і спокій? І тому заохочую всіх до щоденної молитви за прославу Митрополита Андрея, бо в тій молитві ми можемо так багато чого поправити, змінити, викорінити або набути як в особистому, родинному, так і в суспільному житті. Кожне слово молитви, писав наш Митрополит, це двері чи віконце в небо, і поза Святими Тайнами і добрими ділами, немає іншої дороги до Божої благодаті, крім молитви. Також стараймося відвідати крипту, в якій спочивають його останки, музей імені Митрополита Андрея і місця, які безпосередньо пов’язані з його земним життям. Усім народом, єдиним серцем і устами складаймо Господу Богові і Пречистій Діві Марії сердечну й вічну подяку за всі ласки й дари, якими був обдарований Митрополит Андрей. Також подяка нехай лине з наших сердець і до самого Митрополита за ту цілопальну жертву, яку він склав Господу Богові з цілого свого життя, з любові до своєї Церкви й народу. Нехай у ці такі страшні часи війни особлива благодать Божа і Архієрейське благословення Митрополита Андрея зійде з високого неба на всі моральні, духовні, фізичні й матеріальні потреби нашої Церкви, народу і війська та доведе нас до перемоги і миру, любові, єдності і життя вічного. Амінь.
«Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обіймати цілий наш народ. Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим і цивілізованим народам світу. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода пануватимуть в ній, все буде так, як кажу, тільки нам треба багато молитися до Бога і Марії». Щоби ці пророчі слова Митрополита Андрея сповнилися, мусимо разом з ним щоденно заносити молитву до Господа Бога і Марії за кращу долю нашої Церкви і народу.
Ім’я Митрополита Андрея останеться назавжди благословенним у Христовій Церкві, що збереже згадку про його жертвенну працю для спасіння душ і його надзвичайну відвагу в обороні свого народу.
Молитва за прославу Митрополита Андрея
О мій Боже! З глибини моєї душі віддаю поклін Твоїй безмежній величі. Дякую Тобі за ласки і дари, що ними Ти наділив Твого вірного слугу Митрополита Андрея Шептицького. Прошу Тебе, вділи мені у Твоєму Батьківському милосерді, за заступництвом праведного Митрополита Андрея ласку (намірення), про яку Тебе покірно молю. Амінь.
