Суплікація
Коли Господь Бог вивів ізраїльський народ з єгипетського дому неволі, євреї не були воїнами, вони не мали війська, ані військової практики, їхні чоловіки не вміли воювати. Ізраїльтяни в Єгипті були рабами. Але відтепер для народу почалося нове життя, життя на свободі, і цей народ, що його Господь запровадив до обіцяної землі, мав навчитися захищати свою батьківщину. Згідно із законом Мойсея, кожен юдей, окрім левітів, повинен носити зброю: «Перелічіть усю громаду синів Ізраїля, від двадцятьох років і старше, за батьківськими домами їхніми, усіх здатних до війська в Ізраїлі» (Чис. 26, 2).
Сьогодні, коли на українській території триває жахлива війна, хочу торкнутися такого важливого питання – питання землі. Що таке земля і чиєю вона є власністю, як віруючі люди мають поводитися щодо земельного питання? Насамперед, що нам каже Слово Боже про землю – хто є паном землі? Так Господь промовив до Ізраїлю: «Та й тепер, Ізраїлю, чого Господь, Бог твій, вимагає від тебе, як не того, щоб ти боявся Господа, Бога твого, ходив усіма його дорогами, і служив Господеві, Богу твоєму, усім твоїм серцем і всією твоєю душею, додержуючи заповідей Господа та його установ, що їх Я сьогодні заповідаю тобі, тобі ж самому на добро? Гляди! Небо й небеса небес, земля й усе, що на ній, – усе належить до Господа, Бога твого» (Втор. 10, 12–14).
Ісус Навин, ставши провідником ізраїльського народу після смерті Мойсея, мав завести його до Обіцяної Землі, щоб сповнилася обітниця, дана Богом Авраамові, Ісаакові і Якову. Яка це обітниця? – Передати синам Ізраїлю землю, про «яку Бог клявся їхнім батькам».
Минуло 2 000 років від сотворіння людини і її гріхопадіння, а також 400 років від всесвітнього потопу. Цей час, тобто останні 400 років, знаменується в історії людства, як час, коли людство впало в гріх ідолопоклонства та аморальності. Кожен із нас в цьому житті має певні плани, мрії, бажання. Після гріхопадіння людини Господь також мав свій Божий план відносно відновлення і Відкуплення людства. З покликанням Авраама починається процес в історії Відкуплення.
Для такої важливої справи – Відкуплення людства Господь Бог шукав вірної і відданої людини, щоб покликати її до цієї надзвичайно великої і святої місії. Після потопу люди все більше й більше почали віддалятися від віри в єдиного правдивого Бога. Натомість у людей появилися багато богів і богинь, тобто людина, відійшовши від свого Сотворителя, почала поклонятися сотворінню, тобто природі, явищам природи. Людство відійшло від первісного монотеїзму і винайшло своєю гріховною фантазією багато богів, на їхню честь складали жертви, будували храми, деякі з тих культів були надзвичайно аморальні й огидні перед лицем Єдиного Правдивого Бога. Отже, в часи Авраама люди вже були ідолопоклонниками і політеїстами.
В тому вавилонському хаосі ідолопоклоніння Господь Бог бачить одного чоловіка на ім’я Аврам, який дотримувався правдивої віри. Постає питання: а хто міг Аврамові розказати про єдиного правдивого Бога? В 5 і 11 розділі Книги Буття вказаний родовід, після якого екзегети доходять висновку, що Ной жив ще тоді, коли народився Авраам, а життя Ноя збігалося з Матусаїлом на 600 років, в той час, як Адам жив за життя Матусаїла 243 роки. Отже, Авраам міг дізнатися безпосередньо від Сима про свого батька Ноя і всесвітній потоп, а від Матусаїла – про перших наших прародичів Адама і Єву, Едемський сад, гріхопадіння, вигнання з раю. Така гіпотеза правдоподібна і має під собою біблійне підґрунтя.
Бог дав Авраамові особливу обіцянку: попри те, що Авраам мав сто років, а його дружина Сара дев’яносто, Господь обіцяє їм дитину Ісаака, встановлюючи заповіт обрізання як знак приналежності до Божого вибраного народу, але в них із Сарою має народитися дитина. Так і сталося: обіцянка, дана Богом, сповнилася. Господь ще дав одну дуже важливу обіцянку Авраамові та його потомству, а саме – землю.
Господь промовив до Авраама після того, як Лот відлучився від нього: «Зведи очі й поглянь з місця, де стоїш, на північ, на південь, на схід і на захід: бо всю землю, що ти її бачиш, дам тобі і твоєму потомству навіки. Зроблю твоє потомство, як земний порох; хто може злічити земний порох, той і твоє потомство злічить. Отож устань і пройди всю землю, за вдовж і завшир, бо Я дам її тобі». І згорнув Аврам свої намети, і прийшов і осівся біля Мамре, що в Хевроні, та й спорудив там жертовник Господеві» (Бут. 13, 14–18). Господь Бог неодноразово повторив Авраамові цю обітницю, про неї читаємо у Книзі Буття в розділах 15, 18–21; 17, 7–8; 22, 16–18.
Після смерті Авраама Господь Бог об’явився Ісаакові і передав йому обітниці, які дав ще Авраамові. Коли Ісаак під час голоду перебував у Герар-краї, промовив до нього Господь: «Не спускайся в Єгипет, живи в краю, що його вкажу тобі. Перебувай у цьому краю, а Я буду з тобою і благословитиму тебе: тобі бо й твоєму потомству дам усі ці землі й додержу клятву, що нею клявся Я Авраамові, твоєму батькові. Я розмножу твоє потомство, як зорі на небі, і дам твоєму потомству всі ці землі. Твоїм потомством будуть благословити себе всі народи землі за те, що Авраам послухав мого голосу й зберігав мої приписи, мої заповіді, мої постанови та мої закони» (Бут. 26, 2–5). Господь прагнув встановити завіт, який Він уклав з Авраамом, з кожним наступним поколінням, починаючи від Авраамового сина Ісаака. Однак лише того, що Ісаак був сином Авраама, було недостатньо; він також мав прийняти Божі обітниці вірою. Тільки тоді Бог сказав: «Я буду з тобою і благословитиму тебе». Це благословення і обітницю не прийняв Ісаак тільки тому, що був син Авраама, отже він також перейшов через певні випробування вірою. Двадцять років у Ісаака з Ревекою не було дітей, тільки тоді, коли «молив Ісаак Господа за свою жінку, бо була неплідна, і Господь вислухав його молитву й зачала Ревека, його жінка».
Також Господь Бог повторює своє благословення Якову, онуку патріарха Авраама: «Тоді вийшов Яків із Версавії і пішов у Харан. Дійшов він на місце й заночував там, бо зійшло сонце. Він узяв камінь з-поміж каміння, яке було на місці, поклав собі під голову та й ліг (спати) на цьому місці. І сниться йому, що ось драбина спирається об землю, а вершком сягає неба, і оце ангели ступають по ній вгору й сходять наниз. А над нею стояв Господь і мовив: «Я – Господь, Бог Авраама, твого батька, і Бог Ісаака. Землю, що на ній ти лежиш, Я дам тобі й твоєму потомству. Твоє потомство буде численне, як земний порох. Ти поширишся на захід і на схід , на північ і на південь. Усі народи землі будуть благословенні через тебе і твоє потомство. Оце Я з тобою, і берегтиму тебе скрізь, куди підеш, і поверну тебе назад у цю землю, бо не покину тебе, поки не виконаю того, що Я тобі обіцяв» (Бут. 28, 10–15).
Господь черговий раз уділяє Якову своє благословення: «Бог з’явився Яковові знову, коли він повернувся з Паддам-Араму, і благословив його. І сказав Бог йому: «Ім’я твоє – Яків, та не будуть більше звати тебе Яків. Ні, Ізраїль буде твоє ім’я». І дав йому ім’я Ізраїль. Далі Бог сказав до нього: «Я – Бог всемогутній! Будь плідний і розмножуйся! Народ, багато народів постане з тебе. Навіть царі вийдуть із твоїх стегон. Землю ж, що її Я був дав Авраамові та Ісаакові, тобі її дам; і твоєму потомству дам Я цю землю» (Бут. 35, 9–13).
Часто можна зустріти людей, які критикують Біблію, країну Ізраїль. Мовляв, вони загарбали землю, яка Ізраїлю не належала, вони вигнали корінних мешканців цього краю, а Господь навіть благословляв на війну Ізраїль проти його противників. Це ж несправедливо, як можна вірити й поклонятися Богові Ізраїлю, який такий жорстокий і несправедливий щодо інших народів! У цій справі також треба ретельно розібратися і поставити, як кажуть у народі, крапку над «і». Господь не відразу дав Ізраїлю цю землю в повне посідання. Аврамові також було цікаво, в який спосіб дасть Господь його потомству цю землю: «Потім сказав Господь до нього: «Я – Господь, що вивів тебе з Уру Халдейського, щоб дати тобі оцю землю в посідання». Він же відповів: «Владико Господи, по чому я знатиму, що я її посяду?» Тоді сказав Господь до нього: «Візьми мені трилітню ялівку, і трилітню козу, і трилітнього козла, і горлицю, та голубеня». Появив він йому все те, порозтинав надвоє і поклав кожну половину навпроти другої, а птиць не розтяв. Злетілись хижі птахи на ті трупи, але Аврам прогнав їх» (Бут. 15, 7–11).
Господь Бог також передрік Аврамові долю його народу, яка буде нелегкою, але Всевишній його не забуде: «І коли ж заходило вже сонце, глибокий сон опав на Аврама, жах і велика темрява налягла на нього» до Авраама промовив такі пророчі слова: «Знай певно, що твої потомки будуть чужинцями на землі не своїй; будуть рабами, і гнітитимуть їх чотириста років. Та над народом, в якого вони будуть рабами, Я вчиню суд, і вони вийдуть звідтіля з майном великим. Ти ж підеш до твоїх батьків у мирі, й тебе поховають у старості щасливій; а на четвертому поколінні вони повернуться назад сюди, бо досі ще не сповнилися гріхи аморіїв» (Бут. 15. 12–16).
Над цим варто дещо більше застановитися. Авраам перебуває зараз на Святій Землі, але його потомки мають покинути цю землю, будуть чужинцями і рабами на не своїй землі, і їх гнітитимуть чотириста років. Зараз ця земля належать до «кеніїв, кенізіїв, кадмоніїв, хеттитів, перізіїв, рефаїв, аморіїв, ханаанян, гіргашіїв та євусіїв» (Бут. 15, 19–21). Загальна назва всіх мешканців країни була «ханаанеяни» у вужчому значенні – це мешканці рівнини Ездраелон і суміжних долин. Амореї – це також загальна назва, яка теж стосувалася всіх мешканців, але більше до племені, яке жило на захід від Мертвого моря. Сини Ізраїлю в майбутньому мають завоювати цю землю й покарати ханаанян і аморіїв за їхні гріхи. Головними богами ханаанян був Ваал, а Астарта, його дружина – головна богиня. Релігія цих народів справді мала диявольський характер. Поклоніння цим божествам було пов’язане з жертвоприношенням дітей і дорослих, сексуальними оргіями в їхніх поганських храмах та загалом з чорною магією. Одним із таких диявольських звичаїв була «жертва на фундамент». Коли будували дім, то приносили в жертву дитину, а тіло її вмуровували в стіну, щоб ця жертва приносила щастя іншим членам сім’ї. І це не звичайні вигадки християн – ці всі речі підтверджені археологічними розкопками.
Той період життя на Святій Землі описує Генрі Галлей: «Отже, ханаанеяни поклонялися своїм божествам неморальною формою своїх ритуалів, де навіть практикувалось вбивство дітей-первістків, як жертву богам. Виглядає, що до великої міри уся земля ханаанська являла собою Содом і Гомору. Чи можна ще дивуватися, що Бог звелів Ізраїлеві винищити ханаанеян? Чи могла цивілізація з такою огидною моральністю мати право на дальше існування? Це один із прикладів історії гніву Божого проти неморального життя народів.
Археологи, які розкопують руїни ханаанських міст, дивуються, що Бог їх не повинищував ще раніше.
Ціллю Божого повеління винищити ханаанеян було не тільки присуд над ханаанеянами, але також збереження Ізраїля від ідолопоклонства, з його ганебними звичками. Бог покликав Ізраїльський народ для одної великої певної цілі, – щоб приготовити дорогу для приходу Христа, встановлюючи в світі ідею Одного Правдивого Живого Бога. Якщо б Ізраїль впав в ідолопоклонство, тоді б не було причини для його існування як нації. Тому, як застереження, треба було очистити країну від всіх залишків ідолопоклонства. В цій справі Ісус Навин зробив Ізраїлеві добрий початок. Якби тільки Ізраїль продовжував цю справу, яка б тоді була наша історія!» (Біблійний Довідник Геллея. – Торонто, Канада, 1985).
Постає питання: чому Господь Бог за часів Авраама не віддав його потомству Обіцяної Землі, а треба було, щоб його народ перейшов через приниження в єгипетській неволі? Основною причиною цього було те, що тоді ще жило багато праведних людей, тобто аморії ще не «наповнили міру» своїх беззаконній. Наприклад, союзники Аврама, Ешкола, Анера, Мамре, цар Мелхіседек, який благословив Авраама: «А Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино – він був священик Бога Всевишнього – поблагословив його й мовив: «Хай благословен буде Аврам Богом Всевишнім, що сотворив небо й землю. Благословен хай буде Бог Всевишній, що видав ворогів твоїх тобі в руки!» (Бут. 14, 18–20).
Коли Сара мала 127 років і померла в Хевроні, в Ханаан-краї, тоді Авраам звернувся до синів Хета, кажучи: «Чужинець я і приходень у вас. Дайте мені серед вас посілість на гріб, щоб я міг поховати з очей моїх мою мертву». Сини ж Хета відповіли Авраамові, кажучи йому: «Послухай нас, добродію! Ти могутній князь серед нас. У найліпшім з наших гробів поховай твою мертву. Ніхто з нас не відмовить тобі свого гробу, щоб ти міг поховати свою небіжку» (Бут. 23, 4–6). Ці всі факти свідчать про те, що проповіді Авраама, Мелхіседека мала свої неабиякі плоди, тож місцеві люди і деякі князі шанували їх, як добродіїв і своїх приятелів. І доки такі праведні люди жили в
Обіцяній Землі, Господь не міг скарати їхні міста. Тільки тоді, коли беззаконня ханаанян переповнило чашу Божої терпеливості, Господь повертає з єгипетської неволі Ізраїль, щоб віддати йому в посідання цю землю.
(Далі буде)
о. Василь КОВПАК, СБССЙ
