Херувимська пісня
Херувимська пісня. Після молитви та обкадження священик стає перед престолом, молиться тихо Херувимську пісню тричі і кожного разу по закінченні вклоняється. Відтак приступає до проскомидійника, на якому знаходяться Чесні Дари, обкаджує їх, тихо промовляючи: «Боже, милостивий будь мені, грішному!» А відтак інший стих: «Піднесіть руки ваші до святині і благословіть Господа!» Цей стих взятий із 133 псалма:
«Нумо! Благословіте Господа, усі Господні слуги, що по ночах стоїте у Господнім домі.
Піднесіть руки ваші до святині і благословіте Господа!
Нехай благословить тебе Господь із Сіону, Він, що створив небо й землю».
Зміст цього псалма – це заклик до щирої молитви з піднесеними догори руками. Це дуже давній спосіб молитви, про нього згадується в Писаннях Старого Завіту: «До Тебе, Господи, взиваю; моя скеле, не одвертайсь мовчки від мене, щоб я не став, як ті, що в могилу сходять, коли Ти відцураєшся від мене. Почуй, о Господи, голос мого благання, коли до Тебе я взиваю, коли здіймаю мої руки до святого твого храму» (Пс. 27, 1–2).
Коли цар Соломон став «перед Господнім жертовником, перед усією громадою Ізраїля, зняв руки до неба і промовив: «Господи, Боже Ізраїля! Нема Бога, що був би Тобі рівня, ні на небі вгорі, ні на землі внизу. Ти бережеш завіт і милость слугам твоїм, що ходять перед Тобою усім серцем» (І Цар. 8, 22–23). Соломон у своїй молитві, зверненій до Господа Бога, визнає Його Вседержителем і Богом всього Ізраїлю, а відтак просить о Божу милість для свого народу в різних його потребах, а також, знаючи історію свого народу, як він часто любить відвертатися від Господа й ходити блудними стежками, благає Всевишнього: «Коли ж согрішить проти Тебе, – нема бо чоловіка, що не грішив би, – і ти, розгнівавшись на них, видаси їх на поталу ворогові, і той займе їх у полон та й відведе їх у ворожу землю, чи то далеко, чи близько, і вони схаменуться в землі, куди їх зайнято в полон, і навернуться, і будуть молитись до Тебе у землі тих, що їх полонили, і говорити: Ми согрішили, ми вчинили несправедливо, ми робили зле! – і коли обернуться до Тебе усім своїм серцем й усією душею своєю в ворожій землі, куди їх зайнято в полон, і молитимуться до Тебе, звернувшись до землі, що Ти дав батькам їхнім, до міста, що Ти вибрав, і до храму, що я збудував для імені Твого, – то вислухай з неба, з місця, де перебуваєш, їхню молитву і їх благання, і вчини їм правду. Прости тоді твоєму народові, що согрішив проти Тебе, усі його провини проти Тебе, і нехай змилуються над ними ті, що зайняли їх у полон, і змилосердяться над ними, бо вони – народ Твій і Твоя спадщина, що Ти вивів з Єгипту, з залізної печі. Нехай очі Твої будуть відкриті на благання слуги твого і на благання народу твого, Ізраїля, щоб вислуховувати їх завжди, коли взиватимуть до Тебе, бо Ти їх виділив собі як спадкоємство з-між усіх народів на землі, як об’явив через слугу твого Мойсея, коли виводив, Владико Господи, батьків наших з Єгипту» (І Цар. 8, 46–53). Щоразу, опинившись поза храмом чи в тій же неволі, ізраїльтяни, за повчанням царя Соломона, оберталися лицем до святилища і тільки тоді заносили свої молитви – так чинив пророк Даниїл, перебуваючи зі своїм народом у Вавилонській неволі: «…були в його верхній кімнаті вікна відчинені навпроти Єрусалиму, і він тричі на день припадав навколішки й молився та хвалив свого Бога, як це він був робив звичайно й перед тим» (Дан. 6, 11). Бачимо, який великий духовний зміст має молитва. Свята Літургія Нового Завіту вплела у свій скарб також і тексти Старого Завіту, що пов’язанні з храмом в Єрусалимі. Псалом 133 читають після обідньої молитви шабату між святом суккот і «Shabbat Hagadol» (шабат перед Песахом). Псалом читають повністю перед початком вивчення тори. Перший і другий вірші є частиною молитви Селіхот.
У східній Літургії стих псалма читає священик перед перенесенням Чесних Дарів, а в римо-католиків через те, що в цьому псалмі згадується слово «ніч», він увійшов до обряду Бенедиктинців під час щоденних вечірніх молитов (Повечір’я).
Є ще одне речення, якого не чують вірні, бо в цей час продовжують співати Херувимську пісню: священнослужитель потиху молиться цю молитву, зміст якої надзвичайно високий і духовний. Тому в черговий раз повторюю для тих, які вважають, що розуміють Святу Божественну Літургію тільки тому, що вона відправляється народною мовою: простого розуміння занадто мало, адже Служба Божа – це не тільки слова, але й тихі молитви священика, обряди і церемонії, які мають дуже важливе значення на Святій Літургії, без їх вивчення і розуміння ми не в силі осягнути святість і велич цієї молитви.
Приготування до Великого Входу. Сам Великий Вхід деколи має відмінності в Східних церквах, а навіть і в нас, на Галичині. Існували різні місцеві звичаї щодо Малого і Великого входу під час Святої Літургії. По великих святах паламар серед присутніх у храмі вірних, вибирав шістьох поважних господарів, давав їм свічки або виносив перед входом (це, щоправда, спричиняло трохи зайвий рух і шум), їх засвічували, і троє людей перед священиком, а троє після священика йшли з цими свічками процесійним ходом. У звичайні рядові неділі двоє чоловіків йшли перед і за священиком, який переносив Чесні Дари з проскомидійника до головного вівтаря. На деяких парафіях існував звичай: коли на малому вході священик ніс Святе Євангеліє, перед ним йшов паламар і кадив. (Це вважаю зайвим і беззмістовним, але такі місцеві звичаї подекуди ще збереглися). У наших храмах ще перед війною в захристії мали обслуговувати священика тільки старші, поважні господарі – дітей до цього чомусь не допускали. Пригадую, як розповідав світлої пам’яті наш паламар із Рясного Володимир Кіцак: «Прошу отця, пам’ятаю як нині: в нас у храмі, коли священик правив Суплікацію, в часі якої неустанно кадив перед Святими Тайнами, всі вірні стояли на колінах, а діти напереді. Мені було так цікаво і думаю, що всім дітям було дуже цікаво: що там є в святилищі? То було в нашій дитячій уяві таке величне, святе місце, що не кожен може його переступити, тільки вибрані люди. Ми, діти, так зазирали з різних сторін: що там є в тому святилищі?..»
Коли постала самостійна Україна, в наших греко-католицьких храмах, за прикладом римо-католицьких богослужінь, стали залучати дітей-міністрантів до прислуговування священикові (само собою, в кожній справі є свої плюси і мінуси).
Маємо розглянути ще одне важливе питання: що таке Чесні Дари, які священик переносить із проскомидійника на престол? Для того, щоб відправити Святу Божественну Літургію, священик мусить мати приготовлені хліб і вино. Ці дари, приготовлені на Святу Літургію, називаються Чесними Дарами. Приготування дарів пройшло певну еволюцію. У давнину християни приносили дари хліб і вино, залишаючи їх у певному, спеціальному відведеному місці. Наприклад, у Соборі Святої Софії в Константинополі для цього в північно-східній частині комплексу була призначена невелика округла будівля – скевофілакіон. Тут, в окремому приміщенні, стояв літургічний посуд (чаші, дискоси), було облаштовано двоє дверей для уникнення скупчення людей, які, принісши й поклавши дари, могли легко, без штовханини, вийти. Певного часу сюди приходили диякони й вибирали найкращі дари, після чого священики чи єпископ переносили ці дари на головний вівтар, де звершувалася безкровна жертва. Ця процесія перенесення Чесних Дарів і називається Великим входом.
