18 лютого виповнюється 70 років від дня народження Джеймса-Ернеста Мейса (1952–2004), історика, політолога, громадського діяча, дослідника Голодомору 1932–1933 років в Україні. Що ми знаємо про цю особу? Хтось скаже, а хто він такий, щоб ми про нього мали знати? Що такого особливого зробила ця людина для України? Зробив він дуже багато, надзвичайно багато, і пам’ять про нього має жити не тільки в серцях нашого покоління, а й закріпитися в історії України взагалі. Цей матеріал частково взятий із Вікіпедії.
Ранні роки та освіта
Джеймс Мейс народився 18 лютого 1952 року в Маскоґі штату Оклахома. Серед його предків були індіанці племені черокі, які 1835 року, згідно з рішенням федерального уряду, були змушені переселитися з корінних земель у Північній Кароліні та Джорджії до Оклахоми.
1973 року Мейс здобув ступінь бакалавра історії в Університеті Оклахоми. Згодом навчався в Університеті Мічигану, де 1978 року отримав диплом магістра історії. Маючи намір досліджувати радянську історію 1920-х років, звернувся до професора Романа Шпорлюка як знавця творчості радянського історика-марксиста Михайла Покровського, але той запропонував йому зайнятися історією українського націонал-комунізму.
1981 року Мейс здобув ступінь доктора філосо-ії з історії, захистивши дисертацію на тему «Національний комунізм у Радянській Україні 1919–1933 рр.». Роман Шпорлюк, який став його науковим керівником, у своєму листуванні неодноразово називав Мейса одним із найталановитіших своїх учнів.
Комісія США з питань Голоду в Україні
Цінними для української сучасної історії є також документи: Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: Oral History Project of the Commission on the Ukraine Famine та Комісії США з питань Голоду в Україні (Матеріали Комісії Конгресу США з питань Голодомору та опублікований переклад українською).
1985 року Джеймс Мейс прийняв пропозицію очолити Комісію комітету Конгресу США з вивчення Голоду в Україні, яка мала на меті зібрати документальні та усні свідчення про голод 1932–1933 років. Результатом роботи комісії став опублікований 1988 року звіт для Конгресу США та тритомник 204 свідчень про голод 1932–1933 років, виданий у 1990 році. У висновках звіту, зокрема, стверджувалося, що «Йосиф Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців у 1932–1933 роках». Також комісія організувала в семи штатах США публічні слухання, під час яких виступили 57 свідків голоду 1932–1933 років.
Цю державну організацію часто називали «комісією Мейса», хоча він був лише одним із трьох найнятих нею працівників. Коли закінчився період холодної війни, в американській політиці послабився інтерес до теми дослідження Голодомору й фінансування комісії припинилося.
1993 року, з нагоди 60-х роковин Голодомору, Мейс приготував копії матеріалів Комісії, щоб передати їх в Україну. Окрім звітів і розшифрувань свідчень, було передано також аудіозаписи свідчень очевидців голоду. Певний час касети зберігалися в бібліотеці Верховної Ради України, але з часом… десь зникли.
Через чотири роки після смерті Мейса матеріали комісії були опубліковані українською.
Чи це не парадокс? Якийсь чужинець докладає неймовірних зусиль для того, щоб правду про Голодомор донести насамперед до самих українців, а відтак щоб про цю трагедію довідався весь світ. Він передає весь свій доробок до бібліотеки Верховної Ради України, але з часом цей матеріал пропадає. Як це розуміти? Скільки ворожих елементів було в лавах найвищої інституції нашої держави! І це дуже прикро, сумно і трагічно.
Переїзд в Україну
Вперше Джеймс Мейс відвідав Україну 1990 року на запрошення товариства «Україна» для зустрічей з науковою спільнотою, обговорення заходів, присвячених темі Голодомору. Саме в цей час опубліковано резолюцію ЦК КПУ від 26 січня 1990 року «Про голод 1932–1933 рр. в Україні та публікації пов’язаних з ним архівних матеріалів».
На початку 1990-х Мейс мав тимчасову зайнятість в американських університетах і шукав постійної роботи. Зокрема, у 1990–1991 роках він був науковим співробітником програми вивчення націй Сибіру, яку розвивав Гарріманівський інститут радянології при Колумбійському університеті. У 1991–1993 роках працював науковим співробітником Української науково-дослідної програми Університету Іллінойса, а в 1993–1994 роках – консультантом проєкту «Україна» Інституту американського плюралізму. Проте постійної роботи в США отримати не вдавалося, що й стало однією з причин рішення Джеймса Мейса переїхати до України. В одному з інтерв’ю він так прокоментував цей період у своєму житті:
«Після роботи в Комісії в мене виник дуже серйозний конфлікт з американськими слов’яністами, які фактично публічно звинуватили мене в тому, що я захищаю колаборантів і фашистів. Більше того, не лише російська, а й навіть така широкорозвинена американська демократія багато в чому закінчується там, де починається українське питання. Мої спроби влаштуватися у вузи Сполучених Штатів на постійну роботу закінчувалися невдачею. Мені буквально прямо говорили, що я не підходжу за віком, а неофіційно – що я вибрав не ту тему, не ту націю, не той народ…».
Уявімо собі, яка велика сила працювала навіть у тій же Америці проти нашої держави, наскільки була викривлена, сфальсифікована там історія України, скільки було противників історичної правди про Голодомор! Частково це пережитки минулого, пострадянської орієнтації істориків, вчених, науковців, але також і новітніх, яких щедро обдаровувала Москва, щоб тільки світ не дізнався правди.
1992 року Мейс прийняв запрошення В’ячеслава Брюховецького працювати у відродженій Києво-Могилянській академії. Був членом приймальної комісії – приймав і перевіряв тести з англійської мови. У 1993-му Мейс одружився з поетесою Наталією Дзюбенко (народилася, до речі, на Львівщині) і з цього року постійно проживав в Україні, мешкав у Києві на Троєщині.
Працював провідним науковим співробітником Інституту національних відносин і політології НАН України. З 1994 року був заступником головного редактора журналу «Політична думка». З 1995-го постійно працював професором політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», викладав етнополітику, політику США та Канади й політику Центральної та Східної Європи. В одній зі своїх колонок для газети «День» зазначав, що викладання приносило найбільше гордості та радості.
У 1994 році Джеймс Мейс виступив з ініціативою заснування Інституту дослідження геноциду українців, очолив оргкомітет з його створення.
У 2001–2002 роках став професором Міжнародного християнського університету в Києві. З 1997 року був консультантом англомовної версії газети «День», колумністом української версії. За період 1998–2004 років вийшло понад 100 статей та колонок. З нагоди 10-річчя виходу англомовного дайджесту Мейс так описав свою роботу:
«Є в газеті щось таке, що проникає в кров. Можливо, справа тут у майже містичному зв’язку з читачем, якого ти ніколи не бачив, але знаєш, що він існує. А може, в немолодій жінці на базарі, яка говорить, що прочитала мою статтю або бачила мене по телевізору. У будь-якому випадку для мене важливо відчувати, що мене було почуто, що люди читають те, про що я повинен був їм сказати, і якщо не прислухаються до цього, то принаймні беруть до уваги. Світ мас-медіа неймовірно далекий від світу наукових журналів, до якого я звик. В обох є свої переваги та недоліки, але людина, яка хоче щось змінити, повинна звертатися до видання, що має масову аудиторію. Я не прошу нікого погоджуватися зі мною, але закликаю всіх подумати про аргументи, які я наводжу. Можливо, разом ми зможемо зробити цю країну трохи кращою, трохи більш цивілізованою і більш гуманною».
У 2003 році Мейс переніс кілька операцій. Помер 3 травня 2004 року у Києві, похований на Байковому цвинтарі.
Дослідження й оцінки Голодомору
1982 року на міжнародній конференції з голокосту й геноциду в Тель-Авіві молодий Джеймс Мейс першим серед західних дослідників охарактеризував Великий голод 1932–1933 років в Україні як акт геноциду. На конференції він заявив: «Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті – нема проблем».
Мейс був також автором теорії розвитку постгеноцидного суспільства в Україні. Він стверджував, що самоусвідомленню українцями себе як нації завадила втрата національної еліти та радянська модель історичної пам’яті.
Після переїзду в Україну він плідно працював у галузі публіцистики, зокрема розвивав тему Голодомору. Наприклад, у статті «Повість про двох журналістів» Мейс аналізує, як подавали тему голоду в Україні в англомовній пресі 1932–1933 років, критикує московського кореспондента «Нью-Йорк таймс» Волтера Дюранті, який у своїх статтях переконував, що голоду немає.
Свічка у вікні
2003 року в газеті «День» Джеймс Мейс запропонував запровадити День національної пам’яті жертв 1933 року. Він озвучив цю пропозицію в сесійній залі Верховної Ради Україні, виступивши на парламентських слуханнях про вшанування жертв, а також обґрунтував цю ідею у замітці для газети «День». Мейс помер за рік та кілька місяців до втілення своєї пропозиції запалювати кожному у своєму вікні свічку як символ пам’яті про померлих. Цю акцію українці масово підтримали після його смерті. Мейс закликав: «...давайте цього дня поставимо на підвіконня запалену свічку, щоб згадати мільйони розстріляних, померлих від голоду. Багато хто з них не встиг залишити на цій землі свого прямого продовження – синів та доньок. Палаючи у наших вікнах, вогники свічок стануть знаком того, що їх не забуто, що й вони мають нащадків, які їх пам’ятають». Ось так чужинець дає пропозицію українському урядові, а відтак всьому українському народові – запалити «свічку у вікні». Він закликає: пам’ятайте свою історію, вшановуйте, згадуйте мільйони розстріляних, померлих від голоду. Хіба він не великий українець? Хіба він не заслуговує, щоб увійти в історію України? І чи не має бути соромно нам, українцям, які легковажно ставимося до своєї історії, які в день пам’яті жертв Голодомору не йдемо на жалобні Богослужіння, не ставимо на підвіконня «свічки пам’яті»? Тому перечитай і дай іншому перечитати або розкажи про цього великого українця Джеймса Мейса, який присвятив своє життя тому, щоб українці і світ пізнали правду про жахливий геноцид, вчинений Сталіним і комуністичним режимом на українській землі, вчинивши штучний Голодомор над нашим народом.
