Наближався такий довгоочікуваний місяць жовтень, у якому Пречиста Діва Марія обіцяла, що виявить себе, хто Вона, й люди побачать чудо. Цей місяць був досить тривожним і неспокійним, тому що всі говорили про Фатіму. А розмови були різні. Антирелігійна преса на своїх шпальтах іронічно описувала всі дотеперішні об’явлення, а в цей останній місяць особливо висміювала Церкву Христову, духовенство й віруючих людей. Людина є людиною. Після прочитання таких зневажливих статтей у багатьох серцях виникали різного роду сумніви щодо правдивості об’явлень Богородиці. У країні відчувався напружений духовний стан. Одні очікують чуда, порятунку від Діви Марії в час, коли йде війна, інші очікують епатажу. Одні моляться і просять, щоб усе обійшлося спокійно і Мати Божа взяла їх під свою опіку, інші засівають сумніви і зневіру в людських серцях. Але Господь Бог нерідко використовує своїх неприятелів для своєї слави.
Описуючи в своїх часописах об’явлення у Фатімі, безбожники не могли збагнути того, що вони в такий спосіб поширюють серед населення вістку про об’яви Пречистої Діви Марії. Хто в той час мав можливість читати часописи? Люди середнього класу і багаті, бідні ж селяни не мали ані часу, ані можливостей переглядати пресу, та й зрештою не всі вони вміли читати. Освічена людина, перечитавши такі дешеві публікації, розуміла, про що йдеться. Тому не тільки селяни і бідні люди проявляли свою цікавість до появ Богородиці у Фатімі, але й освічені, багаті люди виявляли своє зацікавлення і бажання відвідати 13 жовтня долину Кова да Ірія. Про Фатіму говорили всі і всюди: в родинному колі, на робочому місці, в кав’ярні при каві, на вокзалі… Всюди, де було скупчення людей, там ішла мова про дітей, яким з’явилася Діва Марія. Говорили різне і всяке, кожна людина відстоювала свою думку, позицію і бажала сама особисто пересвідчитися, наскільки все те, про що пише антиклерикальна преса і про що говорять віруючі люди, відповідає дійсності, хто має рацію, хто обманює, а хто говорить правду. Об’явлення Матері Божої у Фатімі стало не тільки приватною справою трьох пастушків, людей віруючих, але охопило всі верстви населення Португалії, лише з тією різницею, що люди, які довіряли дітям і Богородиці, з вірою і великим духовним піднесенням очікували чуда у Фатімі, а інші чекали сенсації…
Мабуть, найбільше напруження було помітне в селі, де проживали діти. Були різні люди. Одні довіряли дітям, переживали за них, молилися, щоб усе було добре, інші з ненависті чи зневаги до дітей або їхніх родин насміхалися і зі злістю говорили, а навіть і погрожували: «Як не буде чуда, тоді побачите, що з вами буде!»
Люди вигадували Бог знає що. Республіканцям, що були тоді при владі, всі ці новини, дискусії, а часом навіть і сварки між людьми були не на руку, тому вони сприймали їх з великим острахом, для їхнього уряду Фатіма була сіллю в оці. Між народом поширилася чутка, що владні чиновники і противники релігії хочуть підмінувати місце неподалік об’явлень Діви Марії і під час з’яви підірвати міну. Португальський народ, як і інші народи Європи, на власні очі бачив жертви Першої світової війни, рана була занадто глибока і болюча, не одній сім’ї довелося пережити смерть рідних або бачити воїнів, які каліками повернулися з фронту. Тому безбожники своїми вигадками бажали відбити в людей бажання їхати до Фатіми 13 жовтня. Можливо, що й багато людей налякалося через злісну пропа- ганду, яку агітатори поширювали між народом.
Місцева влада пильно спостерігала за тим, що відбувається в окрузі. Вона ніяк не була тим задоволена. Вірні католики вже не стали чекати на 13 число, щоб відвідати місцевість Кова да Ірія, де об’являлася Діва Марія. Кожного дня на святому місці можна було бачити вірних, які заносили там свої молитви. До них приходив також хтось із дітей, щоб помолитися. Улюбленою молитвою на цьому місці була вервиця. Люди були дуже щасливі, коли випадала можливість помолитися вервицю разом із пастушками, для них це була неабияка духовна радість.
Якщо звичайні віруючі переживали, то можна собі уявити, в якому стані перебували родичі дітей. Вони боялися будь-якого насильства, провокацій, непорозумінь, вони вагалися між страхом і надією. Ніби й довіряли вже тоді своїм дітям, але разом з тим закрадалися сумніви: а якщо вони помилилися, якщо то була тільки їхня фантазія – що тоді?
Деякі радили, щоб батьки не йшли з дітьми в Кова да Ірія. Казали: діти є дітьми, їм нічого не зроблять, але вам, батькам, можуть нашкодити, якщо не буде чуда. Мама Луції, з одного боку, довіряла тепер доньці, а з іншого – дуже переживала, жила постійними побоюваннями: а якщо Луція стала жертвою диявольських витівок, який захоче посміятися над її дитиною, що тоді буде, як вона переживе такий стид і ганьбу на усю країну… Ще інші радили, щоб Розалія Марто відправила Луцію в таке місце, де її ніхто не знайде, бо розлючений натовп, якщо не буде чуда, може вдатися до насильства над дитиною. Отже, скільки людей, стільки й думок. Батьки дітей це все чули і тому втратили спокій, жили в постійній тривозі і переживаннях за день 13 жовтня.
Уранці 12 жовтня мама Луції, стурбована й змордована різними думками, розбудила доньку словами: «Дитино моя, буде добре, якщо ми сьогодні приступимо до Святої Сповіді. Бо кажуть, що завтра в Кова да Ірії нам, можливо, доведеться померти. Якщо Діва Марія не зробить чудо, яке вам обіцяла, розгнівані люди можуть нас побити, а можливо, і вбити. Тож краще нам висповідатися, щоб бути готовими прийняти смерть».
Луція ж ніскілечки не сумнівалася, що Пречиста Діва Марія прийде знову, як обіцяла, що люди побачать чудо, і все буде добре, але відповіла: «Мамо, якщо ти хочеш іти до сповіді, я також піду з тобою, але не з тієї причини, про яку ти кажеш. Я не боюся смерті! Я переконана, що Мати Божа говорить правду, Вона обов’язково дотримає слова й виконає свою обіцянку!»
День минав в атмосфері великої напруги, в переживаннях і сумнівах: постійні докори сумління – як правильно повестися, до яких порад дослухатися… У родинах панував до того гнітючий настрій, мовби мало статися якесь велике лихо. Лише діти спокійно очікували наступного дня. Хтось знову згадав про бомбу, яку мали підкласти неподалік від місця появ Богородиці. Діти з радістю відповіли: «О, яке б це було велике щастя, якби ми відразу з землі разом поєдналися з Дівою Марією у раю!».
Вже від самісінького ранку 12 жовтня різними шляхами, з різних населених пунктів маса людей прямувала в бік Фатіми. Після обіду всі дороги, які вели в долину Кова да Ірія, були переповнені народом. Люди їхали возами, велосипедами, підводами, автомобілями, але більшість ішла пішки. Погода жодним чином не сприяла прочанам: холодний різкий вітер, дощ, який падав усю ніч і вранці, холодно до кісток… Грунтові дороги розбиті, під ногами болото, дощ перетворив долину Кова да Ірія у велику калюжу. Проте віруючі люди не зважали на жодні природні перешкоди: вони йшли до місця об’явлень з вервицями в руках, з глибокою вірою, з розмоленим, співучим серцем і устами. Вони поспішали до своєї Небесної Матері! В холоді, промоклі до кісток, стояли цілу ніч, щоб якнайближче бути біля дуба, на якому мала з’явитися Діва Марія. Найбільш популярні журнали й часописи вислали до Фатіми своїх журналістів і дописувачів.
13 жовтня також стояла холодна, дощова, похмура погода. Попри те, що ліберальний уряд противився великому зібранню народу, та й погода зовсім не сприяла цьому, віруючих ніщо не зупинило, щоб прийти на зустріч з Пречистою Дівою Марією в долину Кова да Ірія. Батьки Луції виявили неабияку солідарність зі своєю донькою, заявивши: «Якщо мають вбити нашу дитину, то хай вбивають і нас разом з нею». Луція була дуже рада. Перед дванадцятою годиною вже зібралося біля 70 тис. народу. Люди з великою пошаною розступилися, даючи дорогу дітям, коли ті наближалися до місяця об’яв. На дубі не залишилося жодного листочка, всі гілки були обдерті аж до стовбура. Діти ніколи в житті не бачили такого здвигу народу, кожен хотів стати якнайближче коло пастушків. Цього тиску не витримала мала Якинта й почала плакати, благаючи крізь сльози: «Не тисніться!» Франциско і Луція взяли її між себе, щоб захистити від натиску людей.
Луція попросила людей сховати парасольки, щоб було видно небо, і закликала до молитви на вервиці. Побачивши чоловіків у шапках і капелюхах, просила їх зняти, але не всі її послухали. Один зарозумілий «поважний» пан стояв у капелюсі, тримаючи руки в кишенях, і зневажливо поглядав на інших. Від самого ранку він зневажав віруючих, намагаючись переконати їх у тому, що все це неправда, що ніякого об’явлення не буде, тобто баламутив людей. Діти разом із зібраним народом почали молитися Св. Вервицю.
Ось як описує у своїх спогадах сестра Луція з’явлення Матері Божої 13 жовтня: «Ми вийшли з дому досить рано, оскільки розрахували на можливу затримку в дорозі. Скрізь були натовпи людей. Дощ лив як із відра. Моя мати, котра страшенно боялася, що цей день буде останнім у моєму житті, і серце якої роздиралося через непевність, захотіла мене супроводжувати. Дорогою повторювалися картини минулого місяця, але частіше й зворушливіше. Люди шанобливо схилялися перед нами, благаючи про допомогу, і навіть болото під ногами не могло стримати їх від цього. Ми прийшли в Кова-да-Ірію до дуба. Я попросила присутніх згорнути парасольки, щоб відмовити вервицю. Невдовзі ми побачили світло, і над деревом з’явилася наша Пані.
– Чого Ви бажаєте від мене?
– Я хочу сказати тобі, що тут повинна бути побудована капличка на Мою честь. Я – Мати Божа Вервиці. Потрібно й надалі відмовляти щодня вервицю. Війна йде до завершення, солдати скоро повернуться додому.
– У мене так багато прохань до Вас: чи не могли б Ви зцілити кількох хворих і навернути грішників та багато іншого зробити?
– Одних зцілю, інших – ні. Вони повинні виправитися й просити про пробачення своїх гріхів. І ще з більшим смутком Вона промовила:
– Вони не повинні більше ображати Бога, котрий і так скривджений ними.
Пресвята Богородиця розкрила свої долоні, і з них засяяли сонячні промені. Коли Вона піднімалася, Її світло знову відбилося у сонячному.
Після того, як Мати Божа зникла за горизонтом, ми побачили біля сонця святого Йосифа з Дитятком-Ісусом і Матір Божу, одягнуту в білу сукню і голубий плащ. Видавалося, що Йосиф з маленьким Ісусом на руках робить знак хреста, благословляючи світ. Незабаром видіння зникло. Тоді ми побачили Господа і Пресвяту Діву Марію. У мене склалося враження, що це була Мати Божа Страждальна. Господь також благословив світ, як це зробив Йосиф. Видіння зникло, й мені здається, що я бачила ще Матір Божу з гори Кармель» (Спогади сестри Лусії з Фатіми. Том І. Уклав о. Луїс Кондор, SVD. – С.192–193).
Чудо сонця
Одним із важливих елементів об’явлення Богородиці 13 жовтня є так зване чудо сонця: «У цей момент Луція вигукнула: «Погляньте на сонце! Яке воно прекрасне і привабливе, небачений театр!» Цієї ж хвилини дощ припинився, хмари розійшлися і ясно показалася куля Сонця. Сонце було, однак, у кольорах Місяця.
Раптом сонячна куля, ніби вогняний вир, надзвичайно швидко почала обертатися навколо своєї осі, вистрілюючи із себе жовті, червоні, сині й фіолетові промені. Хмари, дерева, скали, земля і величезна маса людей занурилися у ці фантастичні кольори. На мить Сонце зупинилось, потім танець розпеченої кулі розпочався знову. Воно ще раз зупинилося, ніби знову, вже втретє, кинувши на людей свій неймовірний погляд з іще строкатішими барвами і небаченим блиском. Люди стояли, затамувавши подих, ніби заворожені.
Раптом xtюfєусі відчули, що Сонце щезає з небес і з шаленою швидкістю падає на землю, на них! Багатотисячна юрба людей закричала від жаху. Коли ж сонце повернулося на своє первісне місце, вони радісно почали перегукуватися: «Чудо, чудо!», «Я вірю в Бога!», «Аве Марія!», «Мій Боже, змилосердися!»
Люди падали в болото, молилися на колінах і просили прощення своїх гріхів. Це видовище тривало хвилин 12. Його бачили 50–70 тисяч людей, віруючі й невіруючі, прості селяни, науковці, журналісти, люди з навколишніх місцевостей і далеких міст країни. Вони були свідками тих самих явищ, у такому самому порядку, в той самий момент, у точно призначений день і час, як про це було повідомлено й обіцяно ще за місяць до того.
Крім того, чудо бачили також люди, які перебували від з’явлення за п’ять і більше кілометрів і які не могли потрапити під вплив навіювання. Про це стало відомо згодом, під час канонізаційного процесу.
Інші доводили, що весь час дивилися на дітей, спостерігаючи за їхніми рухами. На їхніх обличчях вони бачили величаву гру чудесних кольорів.
Ще одне зізнання із процесу заслуговує на те, щоб про нього нагадати читачам. Багато свідків допиту стверджувало, що після закінчення об’явлення у всіх людей одяг був сухий.
Навіщо Господь посилає власне ось такі чуда? Очевидно, для того, щоб переконати нас у правдивості з’явлення й наголосити на винятковій важливості небесного послання, яке передала народові Матір Божа Милосердна. Тому воно заслуговує на докладніше обговорення.
Поки люди, вражені, зі страхом стежили за першою фазою сонячного з’явлення, діти переживали зовсім інакше чудо. Після п’ятої об’яви Пресвята Діва Марія пообіцяла їм, що в жовтні прийде разом зі святим Йосифом та малим Ісусом Христом. Тепер же діти не відривали від Неї своїх поглядів, стежачи, як вона піднімається до Сонця і щезає в безмежному просторі. Видіння ще не скінчилося. Одразу побіч Сонця вони побачили Святу Родину. Справа – Діву Марію у білому одязі й блакитному плащі, обличчя у Неї було ясніше Сонця, зліва – святого Йосифа з малим Ісусом, який виглядав, як дворічний хлопчик. Пресвята Родина благословила світ знаком хреста. Коли це видіння зникло, з’явилася постать Спасителя – Він також благословив народ. Зараз же діти побачили ще два видіння. Правдоподібно, це образ Матері Божої Страждальної, але без мечів на грудях. Здається, Її бачили ще в другому варіанті, як Марію з гори Кармель. Аж коли видіння зникло, діти звернули свою увагу на сонячну кулю» (Гонзага да Фонсека. Марія говорить до людей світу: Вид-во оо. Василіян, Пряшів – Львів, 1993. – С. 70–72).
(Далі буде)
