(Враження російського офіцера)
Петро Алабін (1824 - 1896) - відомий російський державний і громадський діяч, військовий письменник і журналіст. У своїй книзі "Чотири війни. Похідні записки", виданій 1888 року в Санкт-Петербурзі, з великою симпатією описує галичан, яких він побачив, будучи учасником походу російської царської армії, що йшла придушувати революцію в Угорщині.
Передруковуємо невеличкий уривок з цієї книги.
1 травня 1849 р. через Волочиську митницю ми вступили в Австрію.
Сподівалися зустріти тут щось таке, що своїми різкими особливостями приємно урізноманітнило б наше похідне життя. Але край, через який ми проходили, був мовби продовженням Поділля і цілковито на нього схожим. Ті ж красиві краєвиди, ті ж плодоносні долини, грайливо попрорізувані відрогами Карпатського хребта і струмками, що мальовничо звиваються квітучими галявинами, вкритими надзвичайно буйною рослинністю. І тут ті ж хати, що яскраво виблискують своєю білизною в тіні густих садів черешень і слив, що й у нас, на Поділлі; той же одяг чоловіків і жінок; та ж мова, традиції, звичаї, що й у подільського простолюду; те ж уніатське віросповідання... /.../ Край благословенний, схожий на найкращі куточки нашого Поділля й України, тільки в поліпшеному вигляді.
/.../ За півверсти до Тарнополя ми зробили привал; великі натовпи народу (у Тарнополі 13 000 мешканців) оточили нас і дивилися, як на диво - ми були першими з російської армії, що проходили тут. Тарнополь красою, чистотою, порядком не схожий на російські міста; втім, кажуть, він і в Австрії - одне з найкращих міст. /.../ Дорогою на Лемберг ми вступили в повітове місто Злочів, дуже мальовниче і чистеньке. Тут нас зустріли дуже гостинно: люб'язні жителі навперебій прагнули передбачити і випередити найменше наше бажання. Наступний нічліг ми мали в поважного ксьондза села Винники і здивувалися, як славно живуть у близькому сусідстві з нами духовні особи. /.../
Оглянувши Лемберг, ми дійшли висновку, що коли не за обширом, то за витонченим своїм зовнішнім виглядом, за надзвичайно різноманітною архітектурою - то новітньою європейською, то середньовічною готичною - за величиною прекрасно обставлених площ, за шириною вулиць і тротуарів; за великою кількістю садів і взагалі за переважаючими тут чистотою і порядком він може бути зарахований до найкращих європейських міст...
А далі ми попрямували на Самбір, проминувши гарненьке містечко Добромиль, праворуч від якого між горами на високій скелі вимальовуються величезні руїни древнього замку згаслого нині роду Гербуртів, котрі колись володіли і цим містом, і околицею. Цей замок, який своїми руїнами робить нині особливо романтичною і привабливою усю околицю, прославився тим, що витримав сильні облоги шведів і трансільванців.
Верст за п'ятнадцять перед Самбором ми побачили обабіч дороги Старе Місто. Кажуть, що тут і був спочатку Самбір, заснований у прадавні часи руським князем, і що тільки згодом якийсь польський король убив оленя на місці нинішнього Самбора і на згадку про цю подію заклав місто, надавши йому герб із зображенням поціленого стрілою оленя. Насправді Самбір перенесений на його справжнє місце в 1241 р. після пожежі, яка знищила первісне місто.
Верст за п'ять перед містом нам назустріч почали виходити натовпи самбірчан, кількість яких зростала з кожним нашим кроком; вони разом з нами посувалися до міста, навіть заважаючи рухатися нашій колоні.
Самбір - невелике, але красиве містечко. Міська площа - найкращий закуток міста - квадратна, обставлена прекрасними дво- і триповерховими кам'яницями, чиста, гладко вимощена. Посередині - міська ратуша легкої і витонченої архітектури; вулиці, що впадають у площу, вузькі, як в усіх старовинних західних містах, але прямі й чисті.
Самбір відомий в історії поразкою під його стінами: шведів (1656), трансільванців (1657) і турків (1672), а ще тим, що жиди, котрі раніше (як і тепер) тримали в Польщі всю торгівлю у своїх руках, до 1732 року були позбавлені права торгувати в Самборі!
/.../ Ми прожили в Самборі недовго, але весело, і я впевнений, що самбірчани ще довго та з любов'ю згадуватимуть нас за пожвавлення їхнього міста, за різноманітність, яку внесли ми в їхнє тихе життя. Так, щовечора ми імпровізували велике гуляння на міській площі, де незалежно від музики, яка безперервно лунала, влаштовували "зорю з церемонією".
Наші гарні стосунки з самбірчанами спонукали їх влаштувати бал на нашу честь. Бал вийшов на славу: він вирізнявся людністю, витонченістю і водночас простотою костюмів, безліччю гарненьких жінок, щедрим почастунком і цілковитою невимушеністю, яка викликала непідробні веселощі.
А ще нам пощастило стати свідками і навіть учасниками церковної, народної урочистості - Свята Божого Тіла!
У цей день на чотирьох кутах головної площі облаштували вівтарі, прикрасивши їх квітами, іконами, зеленню, барвистими тканинами, корогвами, фігурами святих та картинами духовного змісту. Після Святої Літургії з головного собору потягнулася величава процесія. Спочатку йшли довгою низкою діти - попарно, підібрані за зростом, найменші попереду; за ними - церковний хор та інші служителі всіх міських церков, далі в блискучому одязі всі священики міста і його околиць: вони несли парчевий балдахін, прикрашений золотими шнурами, китицями, позументами і страусячим пір'ям, - під тим балдахіном ішов найстарший отець зі Святими Дарами. Услід за священиком крокувала наша полкова музика, потім загін австрійських солдатів і великі натовпи святково вбраного народу. Під час ходу наша музика безупинно грала різні духовні п'єси.
Але найоригінальнішим було те, що в найурочистіший момент церемонії, коли отець, зупинившись перед вівтарем, возніс догори дароносицю з Дарами і благословив Тілом Господнім народ, який вклякнув, при чому австрійські солдати віддали честь Святим Дарам триразовим рушничним залпом, наші музиканти грянули "Боже, Царя храни"!
Після закінчення процесії народ тріумфував протягом усього дня. Натовпи жінок і дівчат, у квітах і яскравому вбранні, ходили строкатими вервечками по місту, притягаючи своїми тужливими піснями кавалерів, які пригощали їх дешевими ласощами. Отут уже можна було надивитися на красунь! У Самборі багато гарних жінок, але в селах їх ще більше, а до дня Божого Тіла зібралися тут жителі з усіх околиць, ніби спеціально влаштувавши для нас виставку красунь. Та й те сказати, якби нам довелося постояти в Самборі довше, то немало наших опинилися б у вічному полоні самбірчанок; але сурма вже гриміла вдалині; її чарівливі звуки вже почали долинати до нас, заглушуючи солодкі пісні галичанок...
