До духовної будівлі, окрім Будівничого, потрібен і план самої будівлі. Цей план маємо в житті і в науці Господа нашого Ісуса Христа.
Коли Бог у Старому Завіті сказав: “Ви маєте ставати святими і бути святими, бо я – святий” (Лев. 11, 44), то люди могли скаржитися: “О Боже, як ми можемо стати святими подібно до Тебе, коли ми Тебе ніколи не бачили, коли Твоє життя для нас є неосяжною таємницею?” Але ми так скаржитися не можемо, бо Син Божий, найвірніший і найдосконаліший образ Отця, уподібнився до людей в усьому, крім гріха, і жив серед них, щоб люди, наслідуючи Сина, стали подібними до Отця.
Через Ісуса Христа пізнаємо Отця Небесного: “Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити ” (Мт. 11, 27). “Як скло дзеркала, – каже св. Франц Салезій, – не може затримати нашого погляду, якщо його з другої сторони не покрити оловом або свинцем, так не змогли би ми належно пізнавати божество на цім світі, якщо би воно не було з’єднане з найсвятішим чоловіцтвом Спасителя”. В Ісусі Христі об’явилося Боже життя ззовні, так що “хто Його бачить, той бачить і Отця” (Йо. 14, 9). Тому життя Ісуса Христа є взірцем життя надприродного, тобто духовного, взірцем найдосконалішим, бо взірцем всіх чеснот у найвищому ступені, мов та корона, прикрашена коштовностями незрівнянного блиску; взірцем всесвітнім, бо є доступним для всіх, мовби відкритою книгою, з якої кожен може прочитати науку життя.
Перед тим люди не знали дороги життя і спасіння, і тому Христос своїм життям став дорогою життя, а своєю смертю – дорогою спасіння, як сам сказав: “Я – дорога, правда і життя” (Йо. 14, 6). Аби люди могли пізнати ту дорогу, Ісус Христос сам є лампою, яка світить, посудиною якої є Його Божество, і та лампа постійно світить в Його Церкві. Аби люди могли йти тою дорогою, Ісус Христос сам є провідником і підтримкою. І щоби врешті прийшли до дому Отця, то Ісус Христос є “брамою” (Йо.10, 9), а Його хрест “ключем”. Отже, Він є джерелом всіх ласк і єдиним взірцем святості.
Хто хоче жити по-Божому, той мусить спочатку пізнати Ісуса Христа. Адже Він сам сказав: “Це – вічне життя, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси” (Йо. 17, 3). Хто Його знає, той ходить у світлі. Хто Його не знає, є занурений у темряву, як той сліпець з Єрихона, сидить край дороги, яка веде до Бога, але Бог, світ, життя, вічність є для нього нерозгаданою загадкою. Сьогодні багато таких сліпих, бо для більшості християн Ісус Христос є Богом незнаним. Одні мало про Нього чули, бо не хотіли нічого чути. Інші пізнали Його колись змолоду з розповідей священика або побожної матері, але потім вир життя усунув Його з думки і серця, так що зовсім забули про свого Вчителя і Спасителя. Навіть багато з вибраних учнів і слуг Ісусових заслуговує на такий закид, кинутий Апостолам: “Скільки часу я з вами, а ви мене не знаєте” (Йо. 14, 3). Бо не вникають у схильності (вдачу) Ісусового Серця і не переймаються ними.
На жаль, люди гарячково шукають світла, але на світло Боже закривають очі. Грецькі філософи полишали родину, рідний дім, батьківщину, відбуваючи прикрі й далекі подорожі з метою набути мудрості. Інші зносили великі жертви задля науки. Так, наприклад, Аристарх 58 років досліджував прикмети бджіл, а інший вчений провів усе життя в лісі, щоб вивчити лише один вид комах. Розповідають, що один юнак знатного й багатого роду мав замилування у науці про зорі. Він за незмірний кошт наказав побудувати високий замок зі скляною вежею угорі, в якій мешкав близько 50 років. Покинув родину і товариство, відмовився від сну і вигідного життя, не зважав на вітри і морози – таку силу над ним мала любов до науки. Якщо ці люди присвятили стільки часу і праці задля вивчення комах або зір, то чи слушно бути байдужим або жаліти праці для того, щоб набути найвищої і найдосконалішої науки – знання Ісуса Христа? Адже з цього знання випливає надприродна мудрість, та мудрість, якою гордиться Апостол: “Я постановив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого” (1 Кор. 2, 2). Та наука веде до чесноти і спасення, як говорив Св. Дух устами мудреця: “Пізнати ж Тебе – досконала справедливість, знати Твою мудрість – корінь безсмертя” (Муд. 15, 3).
Бо не можна набути досконалої покори, самозречення, любові, терпеливості й інших чеснот, якщо не будемо вдивлятися в Того, хто є нашим найвищим взірцем і Вчителем.
1. Як пізнати Ісуса Христа
Якщо хочеш пізнати Ісуса Христа, старайся про Нього розважати, говорити, слухати, читати, а особливо молися про внутрішнє світло, яке б відкрило тобі таємниці Його Серця і дало глибше розуміння правд Божих, бо один промінь Його ласки, один голос Божого Вчителя більше тобі уділить світла, аніж тяжка праця твого духа, і тоді відчуєш те, що відчули учні, які йшли до Емауса. Правди Божі подібні до ізраїльського прибутку, який зверху покритий овечими шкірами, а всередині вміщував багату і розкішну арку. Якщо б ті правди Божі оглядати лише поверхово, то можна б ними знехтувати, але якщо вглибитися в них – скільки там відкриєш скарбів мудрості і любові Божої! Тому в світлі віри і ласки розважай життя Спасителя, а особливо незнане життя у лоні Пресвятої Богородиці, укрите життя в Вифлеємських яслах і в назаретськім домі, прилюдне життя під час науки і муки, євхаристійне життя у Найсвятішій Тайні і прославлене життя в небі. Це життя є як зовнішнє, так і внутрішнє, але не тільки слова і вчинки, а також думки, наміри, почуття і прагнення, Його ставлення до Отця Небесного і до людей, а особливо безмежна любов Його Серця. Чим більше будеш занурюватися в Його серце і в життя, тим більше світла буде у твоєму розумі, а вогню у твоєму серці.
Якщо вже трохи пізнаєш Ісуса Христа, а захочеш пізнати Його досконаліше, старайся поступати в чеснотах, а особливо в любові. Бо любов єднає душу з Христом і каже їй не тільки вірно йти за Ним і вдивлятися в Його Лице, але провадить її до скарбів Його Серця, бо погляд любові проникає глибше, ніж погляд віри. Коли запитали св. Домініка, з якої книжки набув такого великого вміння у Божих речах, він відповів: “З книги любові”. А чи для нас ця книга не є відкрита?
Не говори, що не можеш пізнати правди і дороги Божі, бо ж Господь дав тобі серце, схильне до любові. А щоб те серце справді любило, Бог відкриває перед ним свою любов і дає йому свою ласку. Отже, можеш любити досконало і в школі любові станеш, як мудрець у речах Божих. “Я є той, – говорить Господь у книзі “Наслідування Христа”, – що навчаю людину мудрості і знання і даю малолітнім яснішого розуміння, ніж людина може навчитися”.
Один побожний монах запитав якось св. Бонавентуру: “Чи може невмілий простак палати такою великою любов’ю до Ісуса Христа, як люди розумні і вчені?” Св. Бонавентура відповів: “Кожна проста, звичайна жінка може більше любити Бога, аніж найкращий вчитель теології”. Почувши це, монах пішов у монастирський сад, звернув свій погляд у бік близької місцевості і з запалом закричав: “О жінко, проста, невчена і убога, люби Господа нашого Ісуса Христа, і будеш більша, аніж брат Бонавентура!”
У життєписах святих часто читаємо про простих людей, які своєю надприродною мудрістю перевищували вчених теології. Такими були святі отці-пустельники і багато святих, як наприклад свята Вероніка Джуліані. Ця свята дуже журилася, що не могла навчитися читати і з цього приводу жалілася перед Найсвятішою Дівою Марією, просячи Її про поміч. Одного разу стала перед святою та Наймилостивіша Потішителька всіх засмучених і сказала: “Дочко моя, не журися тим, а старайся добре вивчити три літери. Перша – то є чистота серця, яка полягає у тому, щоб любити Бога понад усе, а все, що сотворене, любити тільки в Бозі і для Бога. Друга літера навчає, щоби ніколи не нарікати і не ремствувати на хиби ближнього, але зносити їх терпеливо і молитися за нього. Третя каже, щоби визначити собі щоденно який час на розважання про муки і Страсті Христа-Спасителя”.
Потрібно, щоб і ти, християнська душе, добре запам’ятала собі ці три літери.
Не кажи, що не маєш часу на молитву, розважання і духовне читання. Маєш його достатньо для читання будь-якої книжки чи часопису або для того, щоб займатися багатьма дрібницями, які тобі ані потіхи, ані користі не приносять. А тільки для найвищого і необхідного вміння не можеш знайти ані однієї хвилини. Знай, що доки ти докладаєш зусиль, щоб здобути виключно земні науки, ти є подібний до тих, які ходять довкола царського палацу і шукають двері, а не можуть їх знайти. Коли почнеш вивчати сутність людини, то ввійдеш через браму і будеш проходжуватися по території замку. А коли почнеш вивчати науку про Божі речі, то ввійдеш у царські палати і будеш особисто розмовляти з царем. Тому старайся передусім пізнати і полюбити Бога, пам’ятаючи, що твоє перебування на землі дуже коротке.
Св. Едмунд, архієпископ Кантари, змолоду присвятився вивченню світських наук, а особливо математики і геометрії. Одного разу з’явилася йому у сні його покійна мати, жінка великої святості, і запитала його, що означають ті кола і знаки, які він з такою великою насолодою вивчає. Едмунд, як міг, старався їй це пояснити. Мама, вислухавши це, намалювала перед ним три кола, називаючи одне Богом-Отцем, друге – Сином Божим, третє – Святим Духом, і сказала: “Сину мій, покинь ці всі креслення, якими дотепер займався, а думай тільки про ці три”. Святий зрозумів, що то мало означати, і від тієї миті посвятився виключно вивченню науки теології. Якщо ти не можеш ступати слідами св. Едмунда, то принаймні старайся про це, бо, щоб вивчаючи світські науки, не занедбував Божих речей, про які Апостол Павло пише: “Я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати” (Флп. 3, 8).
Але чи достатньо тільки пізнати Ісуса Христа? Є душі, які мають досить знань про духовні речі, а однак не є досконалі. А чому? Бо не наслідують Того, якого пізнали. Вони подібні до чоловіка, який хотів зігрітися, назбирав дров і хмизу, поскладав усе на купу, але не підпалив. Тому треба наслідувати Христа.
2. Необхідність наслідування Ісуса Христа
Наслідувати Ісуса Христа, вірно йти Його слідами, тобто так думати, так бажати, так говорити, так робити і так терпіти, як це чинив Христос, щоби повторити у собі, якщо можна так сказати, життя Христа. До такого наслідування зобов’язані всі християни відповідно до свого покликання, а навіть задля самого імени – християнин. Через Святе Хрещення християнин стає членом Містичного Тіла Христового, а отже у всьому повинен залежати від Голови. Стає він учнем Христовим, тому повинен постійно вдивлятися у свого Спасителя. Стає воїном Христовим, тому повинен всюди йти за своїм Провідником. Стає підданим і слугою Христа, тому повинен вірно виконувати накази свого Царя і Пана. Стає приятелем Христа, тому повинен ніколи не відходити від Найсвятішого Приятеля, а старатися бути подібним до Нього. Власне у цьому полягає наслідування.
“Християнин, – каже св. Григорій з Ніси, – щоби бути гідним такого гарного імени, обов’язково повинен бути подібним до Ісуса Христа у всіх своїх думках, словах і вчинках, бо інакше – він не гідний зватися християнином”. Цього бажає від нас і сам Ісус Христос: “Хто мені служить, хай іде слідом за Мною: де я, там і слуга Мій буде” (Йо. 12, 26). А, отже, тільки той є слугою Ісуса Христа і тільки той буде спасенний, хто йде за Христом, бо наслідування Ісуса Христа є необхідним для спасіння. Це не важко зрозуміти. Тому що Господь Бог тільки тих спасає, котрих “призначив і покликав, щоби були подібні до образу Сина Його”, тобто тих, у котрих бачить подібність до Ісуса Христа. Бо тією самою любов’ю, якою любить Сина, любить також і подібних до Нього, і тим більше їх любить, чим точнішою є подібність. А котрих так любить, тих спасає. Отже, Ісус Христос є печаткою вибраних, і тільки ті ввійдуть до слави, котрі назнаменовані тією печаткою. Подібно як гроші, які не мають на собі відповідного зображення, є недійсні і не можуть бути прийняті в банку, так душа, яка не має на собі викарбуваного образу Небесного Царя, не дістанеться до Небесної Скарбниці.
Припустімо, що якийсь цар закликав бідного жебрака і сказав, щоб той залишив свій нужденний дім, скинув свій жебрацький одяг і переселився до царського палацу, дав йому ще одяг, в якому має з’явитися перед царем і вистелив дорогу, по якій має до нього іти. Чи не слушно, щоб жебрак докладно виконав накази царя? Подібно Ісус кличе нас, нужденних жебраків, щоб ми разом з Ним мешкали в одному палаці і ділили з Ним трон слави. Одночасно сказав залишити нужденний дім, тобто злий світ, зняти жебрацький одяг, тобто пристрасті, а одягнутися у шату Його чеснот і йти дорогою хреста. Кому ж така умова видасться занадто прикрою?
Якщо для звичайного християнського життя наслідування Ісуса Христа обов’язкове, то наскільки більше потрібне воно для досконалого життя. Бо нема досконалості без вірної подібності до Господа Ісуса, і нема вірної подібності без наслідування. Тому чим краще наслідування, тим вища досконалість. Коли маляр має намалювати на полотні образ, він найперше очищає полотно від більших і менших плям, потім дає фон і наводить головні контури, а тоді викінчує образ. Так само, щоб жити похристиянськи і спасти свою душу, необхідно змити з неї більші плями, тобто смертельний гріх, і кинути в загальні контури чеснот Христових – так, аби подібність до Ісуса Христа була видима. А викінчення образу належить вже до досконалості і вимагає цілковитого віддання Ісусові, або, як сказала св. Тереза від Дитятка Ісуса: “віддати себе в благословенну неволю любові”.
Тому, якщо хочеш стати досконалим, вірно наслідуй Ісуса Христа, тим більше, що з того наслідування випливають неоціненні користі.
