В іспанському містечку Каланда (Calanda), розташованому за 118 кілометрів від Сарагоси, сталося “чудо над всіма чудами” – “El milagro de los Milagros”. У двадцятитрилітнього Мігуеля Хуана Пеллісера у чудовий спосіб “відросла” ампутована нога. Багаторічні дослідження документів, пов’язаних із цим чудом, завершилися написанням книги під назвою “Il Miracolo” (“Чудо”). Їі автор – італійський журналіст Вітторіо Мессорі.
29 березня 1640 року увечері, між 22:00 та 22:30, коли Мігуель Хуан Пеллісер спав у себе вдома, у нього “відросла” права нога, яку ампутували у сарагоській лікарні за 29 місяців до того. Зцілений був палким почитателем Піларської Богородиці, і саме Її заступництву приписав цю подію.
Так коротко можна описати вражаюче чудо, яке місцеве населення назвало “чудом над всіма чудами” – El milagro de los Milagros. Всесвітньовідомий італійський журналіст упродовж кількох років вивчав чисельні документи, які зберігаються у найрізноманітніших архівах, і дійшов беззаперечного висновку: з наукової точки зору не може бути жодних сумнівів у тому, що документи описують незаперечний історичний факт. Вони свідчать про те, що ампутована нога знову “відросла”, і незважаючи на неймовірність такої події, її не можна жодним чином заперечити. Завдяки свідченням, підтвердженим клятвою і записаним у нотаріальному протоколі, а також актам канонічного процесу, що розпочався через 68 днів після цього дивовижного факту, можна детально відтворити події.
Нещасний випадок і ампутація
Із парафіяльних книг Каланди можна довідатися, що Мігуель Хуан Пеллісер народився 25 березня 1617 року і був другим із восьми дітей Мігуеля Пеллісера Майя та Марії Бласко. Батьки були бідними селянами, простими і побожними людьми. Мігуель Хуан виховувався в атмосфері щирої релігійності, регулярно приступав до таїнств Святої Сповіді і Святої Євхаристії та був палким почитателем Божої Матері. У 1637 році, коли йому виповнилося 20 років, він покинув батьківський дім у пошуках роботи.
Йому пощастило знайти роботу у свого дядька Хаміє Бланко, який мешкав в околицях Кастеллона. Але після кількох місяців роботи у дядька, у липні 1637 року, трапився нещасний випадок. Мігуель їхав двоколісним возом, наповненим зерном, у який були запряжені два мули. Так виглядає, що під час їзди хлопець задрімав і випав із воза.
Падіння було настільки невдалим, що колесо переїхало йому праву ногу, розтрощивши кістки. Мігуеля одразу ж відвезли у валенсійську лікарню, де в документах до цього часу зберігся запис про його прийом у понеділок 3 серпня 1637 року.
Але в лікарні йому нічим не могли допомогти. Мігуель був переконаний, що сарагоські лікарі у славнозвісній “Королівській і Загальній Лікарні нашої Милосердної Пані” зможуть вилікувати його ногу. Після тривалих прохань йому дозволили переїхати до лікарні в Сарагосі, яка розташована за 300 кілометрів від Валенсії. Незважаючи на страшний біль у розтрощеній нозі і сильну спеку, Мігуель подолав цю віддаль за 50 днів і на початку жовтня 1637 року прибув до Сарагоси. У нього була температура, і все ж перш за все він попрямував до храму Пілар, де висповідався і прийняв Святе Причастя. У лікарні йому тут же діагностували швидкоплинну гангрену поламаної ноги і заради спасіння життя пацієнта прийняли рішення ампутувати її. Рішення відрізати розпухлу і почорнілу від гангрени ногу прийняли голова лікарської ради, відомий в усьому Арагоні професор Хуан де Естанга (Juan de Estanga) та хірурги Дієго Мілліруело і Мігуель Белтран. Саме вони виконали операцію видалення правої ноги. Відомі найменші деталі операції: ногу ампутували на “чотири пальці нижче коліна”, її відрізали скальпелем і пилою, а після операції припекли рану розпеченим залізом. Єдиним обезболюючим засобом того часу був алкоголь, тому бідний Мігуель упродовж усієї операції був при свідомості, безперестанно благаючи про допомогу Діву Марію, Матір Ісуса Христа. У документах зберігся запис навіть про те, що відрізану ногу передали практикантові Хуану Лоренцо Гарсії (Juan Lorenzo Garcia), який удвох із колегою поховав її на цвинтарі в зазначеному місці у ямі довжиною близько 21 сантиметр. У ті часи людське тіло дуже шанували, тому ампутовані частини тіла ховали на цвинтарях. Пеллісерові довелося залишитися у лікарні ще на кілька місяців, доки не зажила рана від ампутації. Його виписали навесні 1638 року і видали дерев’яний протез та милицю.
Двадцятитрилітній чоловік без ноги в ті часи не міг заробити собі на прожиття, тому Мігуель отримав офіційний дозвіл просити милостиню біля входу до базиліки Дель Пілар у Сарагосі. Це означало своєрідну ліцензію на професію жебрака. Серед мешканців Сарагоси було правилом принаймні раз на день заходити до базиліки. Вигляд молодого жебрака без ноги викликав загальне співчуття. Люди звикли до нього і полюбили його, тим більше, що Мігуель Хуан завжди розпочинав день участю у Святій Службі Божій у каплиці, де на колоні Дель Пілар стояла чудотворна фігура Богородиці. Лише після цього він ішов на своє “робоче місце” просити милостиню. Крім того, він щодня просив церковну прислугу дати йому трохи оливкової олії з лампад, що горіли в базиліці. Цією олією він змащував рану, яка залишилася після ампутації і довго не заживала. Спав він під портиком лікарняного коридору, де весь медичний персонал знав його і радо приймав. Коли Мігуель мав гроші, то дозволяв собі переночувати в найближчій корчмі “de las Tablas”. Власник корчми Хуан де Мазаса (Juan de Mazasa) та його дружина Віталіна Ксавієрре також були свідками у канонічному процесі, коли необхідно було довести, що Пеллісер з двома ногами і є той самий чоловік, який ночував у них, коли був одноногим.
На початку березня 1640 року Мігуель вирішив повернутися до батьків у Каланду. Подорож додому (приблизно 118 кілометрів) зайняла майже 7 днів. Дерев’яний протез нестерпно ятрив культю і завдавав хлопцеві неймовірних страждань. Вдома Мігуеля прийняли з великою радістю. Не будучи спроможним допомагати батькам у праці в полі, він вирішив ходити по сусідніх села просити милостиню. У ті часи не вважалося соромом, якщо інвалід без засобів до існування просив милостиню, і люди вважали своїм обов’язком виявляти милосердя і допомагати потребуючим. Таким чином, Мігуель почав об’їжджати на своєму осликові сусідні з Каландою села. Аби викликати у людей жалість, він зазвичай показував залишок ноги з раною від ампутації. Тож тисячі людей бачили його калікою, а потім у чудесний спосіб зціленим.
Шокуюче диво
У четвер 29 березня 1640 року Мігуель Хуан не поїхав просити милостиню. Він залишився вдома, аби допомогти батькові навантажувати навозом коші, які потім на ослі везли на поле. Після цілого дня тяжкої праці Мігуель прийшов додому дуже втомлений. Під час вечері всі бачили його ногу, рана на якій зажила, а деякі гості навіть доторкалися її. Цього вечора у Каланді зупинився на нічліг загін кавалеристів, і сім’я Пеллісерів отримала наказ прийняти до себе одного з солдатів. Мігуель Хуан був змушений поступитися своєю постіллю солдатові, а сам ліг спати на матраці в кімнаті батьків. Він вкрився батьковим плащем, який був надто коротким, щоб накрити його єдину стопу.
Після вечері, приблизно о 10-ій вечора, Мігуель Хуан побажав доброї ночі батькам і зібраним гостям, залишив на кухні дерев’яний протез і милицю і, стрибаючи на лівій нозі, пішов спати. Після молитви, в якій він цілком віддав себе в опіку Богородиці, Мігуель поринув у глибокий сон. Коли через деякий час (приблизно між 22:30 і 23:00) мати ввійшла до кімнати, де спав син, вона відчула дивний небесний запах. Піднявши ліхтар вище, вона побачила, що зпід плаща, яким був накритий Мігуель, виглядає не одна, а дві стопи, закладені одна на другу. Вражена, вона покликала чоловіка, який відкинув плащ – і батьки побачили сина, який спав з двома здоровими ногами. Вони зрозуміли, що здійснилося велике чудо.
Батьки почали кричати і будити Мігуеля, але він спав так міцно, що довго ніяк не реагував. Врештірешт він розплющив очі і побачив збуджених батьків, які кричали: “Поглянь! У тебе відросла нога!” Неважко уявити потрясіння і радість Мігуеля Хуана, який побачив і відчув, що в нього дві ноги і що він уже не каліка. Збіглися всі домашні і з подивом дивилися на його зцілену ногу. Мігуель не розумів, як це могло статися. Він лише пам’ятав, що перед тим, як прокинутись, йому снилося, що він намащує покалічену ногу оливковою олією з лампади в Пілар. Він був переконаний, що Ісус Христос здійснив це чудо через заступництво Своєї і нашої Матері, Марії.
Коли минулося перше потрясіння, Мігуель Хуан почав обмацувати стопу і рухати нею, щоб переконатися, що це не сон. При бляклому світлі ліхтарів усі бачили його ногу, яка “відросла” в чудовий спосіб. На ній виднівся великий шрам від колеса воза і три маленьких: від укусу собаки в дитинстві, від вирізаного чиряка і від колючок, якими він поранився багато років тому. Ці шрами свідчили, що до нього “повернулася” та сама нога, яку ампутували і поховали на цвинтарі два роки і п’ять місяців тому. Цікаво, що зберігся випуск місцевої газети “Aviso Historіco” від 4 червня 1640 року зі статтею про те, що пошуки ноги на лікарняному цвинтарі в Сарагосі не дали жодних результатів – не залишилося і сліду від могили, в якій було поховано ампутовану ногу.
Звістка про чудо швидко облетіла околицю. Люди прибігали в бідний будинок сім’ї Пеллісерів, голосно дякували Божій Матері та Ісусові за велике чудо, разом молилися. Усі, хто приходив, відчували чудовий “небесний” аромат, який панував у домі упродовж кількох днів. Ранком наступного дня до них прийшов парафіяльний священик отець Герреро (Herrero), а разом із ним бургомістр, представники місцевих властей і хірурги, які обмацали ногу, аби офіційно підтвердити достовірність події. Уже 30 березня, тобто наступного дня, суддя першої інстанції Мартін Кореллано (Martin Corellano), відповідальний за громадський порядок у Каланді, склав перший офіційний документ щодо незвичайної події. А через три дні у домі Пеллісерів представники церковних і державних властей у присутності лікаря і нотаріуса склали протокол, підтверджений підписами десяти свідків, у якому вказувалося на “Боже втручання”. Зціленого Мігуеля урочисто привели до місцевої церкви, де зібралися всі мешканці Каланди, щоб побачити його на двох ногах, хоча ще кілька днів тому вони бачили його одноногим. У церкві Мігуель Хуан спочатку приступив до сповіді, а потім разом з усіма мешканцями Каланди взяв участь в урочистій подячній Службі Божій.
Ампутована нога, яка упродовж двох з половиною років перебування у землі повністю згнила, завдяки безпосередньому втручанню Бога була повернена до життя і приєднана до живого тіла. Цей знак дав нам Ісус Христос як знак і доказ нашого воскресіння у День Його Другого Пришестя. Творець, який вчинив всупереч законам природи, поставився до них із повагою, і тому лише за кілька місяців потому Мігуель Хуан отримав колишню здатність володіти ногою.
25 квітня 1640 року Мігуель Хуан разом із батьками направився у сарагоську святиню, аби подякувати Богородиці за чудо повернення ноги. Усі мешканці Сарагоси чудово пам’ятали одноногого жебрака, який просив милостиню біля входу до базиліки. Можна уявити собі їхнє потрясіння, коли вони побачили його зціленим. Але справжній шок пережив хірург, професор Естанга, який особисто ампутував ногу, а пізніше упродовж двох років робив перев’язки. Тепер він міг переконатися, що ампутована нога повернулася до життя у цілком непояснений для медицини спосіб. Такий самий шок пережили асистенти професора і весь медичний персонал, які побачили Мігуеля на двох ногах.
(Закінчення у наступному номері)
