Навколо тиша й лютий холод,
Не чути сміху, пісні і розмов.
Тут оселився страшний голод,
Лиш ллється стогін тих сумних дібров.
Куди поділось все живе навколо?
Чому мовчить село, неначе спить?
Чому таке страшне й спустіле поле?
Чому сховало небо голубу блакить?
Де сонце зникло без кінця?
Чому воно не хоче тут світити?
Воно світило (мабуть) для життя!
Тепер немає кому жити!
Життя пішло із цих земель,
Пустує поле і садиба,
А села стали схожі до пустель,
І стежка заросла травою,
Якою вчора ще нога ходила.
