Про походження імени "Павло"*
Павло — ім'я латинського походження. Слово «paulus» означає "малий". Святого Апостола Павла називали також Савлом. Історики подають декілька версій щодо походження імені Святого Апостола Павла.
Чому Апостола Павла називали іменем Савло? Сам Апостол Павло про себе пише так: "..той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю.!'. (Гал. 1,15). Не виключено, що мама Апостола Павла мала викидні, і як кожна жінка і мама, вона прагнула продовження свого роду, адже в дітях було щастя і благословення для усієї родини. Коли тяжко виносити дитину і її народити, тоді віруюча людина завжди уповає на Господа і в Нього шукає порятунку. Мама Апостола Павла старалася наслідувати Анну, матір пророка Самуїла. Анна і її чоловік Елкан не мали дітей. У своїй журбі вона плакала гірко і молилася до Господа, щоб вислухав її благання. Одного разу вона склала перед Господом таку обітницю: "Господи Сил, коли Ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господові на весь його вік, і бритва не доторкнеться його голови" (І Сам. 1, 11). Молитва Анни була вислухана, і вона породила сина і дала йому ім'я Самуїл—що означає "Бог почув"; "випрошений, випроханий у Бога"; "пожаданий і виклопотаний у Всевишнього". Самуїл—це Божий пророк, священик і суддя в Ізраїлі. Був відданий своєю матір'ю Анною на службу Господові, як назорей; у віці 12 років поселився у храмі для служіння Всевишньому під опікою священика Ілії, у юному віці Господь покликав його на пророка; маючи 20 років пророк Самуїл звертався до ізраїльського народу, щоб він покинув служіння поганським ідолам і навернувся до правдивого Бога.
Життя Святого Апостола Павла в певній мірі переплітається з життям пророка Самуїла, особливо щодо його зачаття і народження. Тоді нам краще стають зрозумілі слова, які сказав про себе Святий Павло: "..той, хто вибрав мене вже від утроби матері
моєї і покликав своєю благодаттю..". (Гал. 1,15). З цього випливає, що в матері Святого Апостола Павла були також проблеми із народженням дитини, вона, мабуть, також склала якусь обітницю перед Господом: якщо Бог пошле їй дитину, вона віддасть її на службу Всемогутньому.
За єврейським звичаєм, 8-го дня хлоп'ятко мали обрізати і дати йому ім'я: "Восьмого дня прийшли обрізати хлоп'я і хотіли назвати його ім'ям його батька — Захарія; його ж мати заговорила, кажучи: "Ні, він зватись буде Йоан". Кажуть до неї: "Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім'ям". І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав: "Йоан — його ім'я" (Лк. 1, 59-63). На честь царя Саула, який походив із покоління Веніяминового, було дано ім'я майбутньому Апостолові народів, тому що батьки його походили також із цього покоління.
Ім'я Саул означає "бажаний, випрошений, випроханий". Перший ізраїльський цар, син заможного господаря Кіша, вродливий, сильної будови, відважний, на цілу голову був вищий від кожного в ізраїльському народі. Народ у Міцпі на урочистих зборах обрав Саула на царя й пророк Самуїл офіційно помазав його, 40 років Саул царював над ізраїльським народом. З наданого дитині імені випливало, що батьки покладали велику надію на свого сина. Надія батьків ніби не справджується, бо замість кремезного, високого, здорового, сильної будови хлопця росте квола, хвороблива дитина. Одна з версій свідчить, що батьки вирішили назвати свого сина Павлом: це латинське ім'я більш відповідало вдачі дитини і було схоже на єврейське ім'я Савло. Євреї на поселеннях так часто пристосовувалися до життя на чужині. Наприклад Симеон — Симон, ці імена були подібні і приблизно однакові за звучанням, легкі для вимови. Це одна з версій.
Громадяни Римської імперії мали три імені: praenomen (ім'я власне), nomen (ім'я родове) і cognomen (ім'я родини). Коли невільник отримував свободу, він затримував своє власне ім'я і додавав ім'я особисте і родове римлянина, якому завдячував своєю свободою. Саме ім'я Павло не доводить того, що Апостол був римським громадянином. Багато євреїв, розсіяних на поселеннях Римської імперії, носили латинські чи грецькі імена, хоча й не мали римського громадянства. Мати потрійне ім'я могли тільки особи, які мали римське громадянство. Будучи римським громадянином, Святий Апостол Павло міг мати потрійне ім'я. Послуговуватися ім'ям "Павло" під час проповідування Євангелія серед поганських народів Римської імперії було практичніше і корисніше, це ніби зближувало поган до особи Павла.
Ще одна з версій про ім'я Апостола Павла голосить таке. Перший раз святе Письмо згадує про Савла як Павла в Діяннях Святих Апостолів: "Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, знайшли одного чоловіка, ворожбита, ложного юдейського пророка, на ім'я Вар-Ісус, який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву і Савла, хотів почути слово Боже. Але Елімас, ворожбит — так бо перекладається його ім'я — виступив проти них, і намагався проконсула від віри відвернути. Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно і мовив: "О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, вороже всякої правди! Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця". І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку. Тоді проконсул, бачивши, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою" (Ді. 13,6-12).
Деякі дослідники життя Апостола Павла схиляються до думки, що після навернення проконсула Сергія Павла Апостол вибирає собі друге ім'я — Павло. Бо в Діяннях Святих Апостолів тільки з цього моменту зустрічаємо, що Савла починають називати Павлом. Отакі різні версії, погляди, бачення людей, їх дослідження і праця, дискусії, суперечки. Кожен старається захистити свою думку, обґрунтувати, відстояти її, але одне є при цьому незмінне і незаперечне. Він Апостол Савло — Павло є Апостолом народів, він не був творцем християнства, але носієм Христової вічної правди. Він ширив світло Євангелії з палестинського закутку на весь широкий світ, він став геніальним і невтомним Апостолом поганського світу. Йому завдячують народи Малої Азії і Європи за зерно, яке він засівав, а воно проростало, зрошене кров'ю мучеників, і давало стократні плоди. Християнський світ вдячний йому за Новозавітні Книги, які залишив для нас, а вони являють собою найчистіше джерело догматики, етики та церковної історії.
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 4 (39), 2008
