§5
ЗАСНУВАННЯ ТОВАРИСТВА АПОСТОЛЬСЬТВА МОЛИТВИ ПО ПАРАФІЯХ ТА ІНСТИТУЦІЯХ*
Хоча в попередньому розділі частково сказано про заснування місцевих Товариств Апостольства молитви, однак для кращого розуміння і для досягнення більшого успіху цю справу слід у загальному розглянути детальніше.
З метою заснування Апостольства молитви у парафії чи інституції слід подбати про таке:
1) Просити дозволу на це дієцезіального Єпископа, хіба би був загальний дозвіл Єпископа на заснування Товариства Апостольства молитви в дієцезії.
2) Відтак звернутися до дієцезіального Провідника з проханням про надання аґрегаційного диплома, бо існування і заснування місцевого Товариства Апостольства молитви стає правосильним лише з дати видання такого диплома. Цей диплом обов'язковий, бо без нього Товариство Апостольства молитви вважається неіснуючим (недійсним), а члени Апостольства молитви не можуть користати з відпустів. Дієцезіальний Провідник надає такий аґреґаційний диплом і одночасно призначає місцевого Провідника за апробатою Єпископа і пересилає йому номінаційний диплом разом з аґреґаційним дипломом заснованого Товариства Апостольства молитви. У цьому номінаційному дипломі має бути додана клаузула (правило), що цей уряд Провідника переходить і на його наступника.
Само собою зрозуміло, що дупшастир, перш ніж приступити до формального заснування Товариства Апостольства молитви, повинен попередньо, як це вже було сказано, приготувати душі вірних, повинен їм розповісти про головні правди віри та моралі, дати їм основні засади правдивої побожности, відтак пояснити і освідомити їх про набоженство до Серця Христового і заохотити до виконання цього набоженства взагалі, а через Апостольство молитви особливо. Лише аж коли велика кількість вірних, щонайменше тридцять осіб, висловить бажання вступити з члени Товариства Апостольства молитви, тоді він нехай звернеться до дієцезіального Провідника про необхідні дипломи. В інституціях достатньо меншої кількості бажаючих, скільки можливо.
3) Після отримання агреґаційного та номінаційного дипломів можна розпочати запис бажаючих вступити в Апостольство молитви, які висловлять готовність виконувати обов'язки цього Товариства. У члени можна приймати не тільки тих, що належать до даної парафії чи інституції, де згідно з дотриманням усіх формальностей засноване Товариство Апостольства молитви, але й вірних з інших місцевостей, де цього Товариства немає, а вони й бажають його. Для важного прийняття вимагається, аби та чи інша особа сама про це просила і по можливості особисто, відтак, аби сам Провідник, а відповідно його заступник прийняв, а врешті, аби ім'я і прізвище прийнятого було вписане до вписової книги, яку має провадити кожне Товариство Апостольства молитви. Прийнятим і вписаним членам місцевий Провідник, а відповідно його заступник видає вписові листи. Від формальностей, пов'язаних із прийняттям, звільнені члени тих монаших Чинів і Законів, які допустили Апостольство молитви до участі у своїх заслугах і духовних добрах. Так само не зобов'язують усі формальності у місійних країнах. Видачі вписових листків для членів, як про це говорить статут цього Товариства, ніколи не слід залишати. За прийняття у члени, за вписання до вписової книги, за вписовий листок не дозволяється домагатися ніякого винагородження. Списку членів не треба відсилати до головного осідку Товариства Апостольства молитви.
Коли вже певна кількість членів вступить до Апостольства молитви, то для піднесення значення і для більшого заохочення добре відбути урочисте прийняття вписаних членів. Такий урочистий прийом нових членів може відбуватися щомісяця, а саме — кожної першої неділі, якщо ці нові члени упродовж одного місяця будуть виконувати обов'язки Апостольства молитви 1-го ступеня. Про кожен такий новий прийом слід оголосити прилюдно з амвона. Де відбувається такий урочистий прийом, там при звичайному прийнятті і вписанні до книги не видають вписових листків, а роблять це вже аж під час урочистого прийому. Про чин урочистого прийому мова йтиме далі (Гл. Частина IV. Доповнення під Б).
4) Слід іменувати Ревнителів і Ревнительок з-поміж членів Апостольства, а саме тих, які відзначаються правдивою християнською побожністю і особливішою ревністю у спасенні людських душ. Їх іменує місцевий Провідник. Про роль і значення Ревнителів та Ревнительок в Апостольстві, про їхні прикметні риси і діяльність вже було сказано попередньо (§4, 4 від 1-3). Після іменування Ревнителів та Ревнительок та після їхньої шестимісячної проби їх урочисто приймають, вручаючи їм ревнительські медаль, диплом і статут. Чин їхнього урочистого прийняття буде поданий далі (Частина IV. Доповнення під В). В чисто духовних інституціях, де існує Апостольство, Ревнителі (Ревнительки) не потрібні.
5) Місцевий Провідник, як правило, кожної першої неділі місяця після вечірнього Богослуження збирає членів Апостольства в каплиці або в захристії, а як ні, то в церкві з метою освідомлювання їх про набоженство до Серця Христового і з метою надати їм вказівки та заохотити до виконання обов'язків Апостольства молитви. Проте краще і корисніше, якщо Провідник не буде окремо збирати членів Апостольства, але під час вечірнього Богослуження в першу неділю місяця виголосить науку до всіх вірних з проповідальниці про набоженство до Серця Христового і про обов'язки Апостольства, бо в такий спосіб багато вірних зможе пізнати це набоженство та Апостольство і швидше вступить до нього.
6) Про місцеву Раду Ревнителів і Ревнительок, про порядок ведення і про приймання рішення вже було сказано попередньо (§ 4 під 5).
7) Так само попередньо (§ 4, 4 під 3) було вже сказано про поділ членів Апостольства на гуртки.
8) У парафіях та інших душпастирських місцевостях законним Провідником Апостольства є за звичай місцевий парох, відповідно завідатель, експозит або експонований сотрудник, а в духовних чоловічих інституціях законним Провідником є священик-настоятель, в духовних жіночих інституціях — капелан, в школах — катехит. У всіх вищеперелічених випадках місцевого Провідника іменує дієцезіальний Провідник за згодою Єпископа. Кожен законний Провідник має право призначати (делегувати) свого заступника, про що вже попередньо була мова (§4,3).
(Далі буде)
*Продовження. Початок див. № 5 (10), 2003
