Вже рік ці люди перебувають в ув’язненні, мають перед собою перспективу повішання або розстрілу. Вони не перестають просити про помилування — що, зрештою, теж є злочином з огляду на чинні в Лівії закони.
Згідно зі ст. 207 місцевого Карного кодексу, покаранням підлягають будь-які спроби ширення поглядів, скерованих на «зміну основних конституційних принципів або основних структур суспільного ладу». Це стосується кожного, хто має книжки, образочки, зображення, гасла чи «будь-які інші предмети підривного змісту» — наприклад, ті, що представляють Христа. Отож смертна кара загрожує шістьом неофітам, які не приховували факту свого навернення, й тільки через це влада вважає їх терористами, пов’язаними з місцевим відділом так званої Ісламської держави, ДАІШ.
Згідно з цьогорічним рапортом міжнародної неурядової організації захисту християн «Open Doors», Лівія перебуває на третьому місці у списку держав із найжорстокішими релігійними переслідуваннями. На думку авторів рапорту, ця країна «піднялася» на два пункти, стаючи місцем із найбільшим зростанням кількості випадків насильства щодо християн. «Очевидно, що там немає сфери безпеки для вірних», — вказує рапорт. У «чорному списку» Лівію випереджують тільки Північна Корея та Сомалі; одразу за нею йдуть Еритрея та Ємен.
За приблизними підрахунками, у Лівії на 7,1 млн мешканців налічується трошки більше 35 тис. християн — тобто близько 0,5% населення. Значна частина країни живе у постійній анархії, якою керують місцеві відділки міліції. «За останні роки там посилилося застосування 207 статті Карного кодексу, націлене у найактивніших членів громадянського суспільства та міжнародних організацій», — заявила Нура Ельджербі — захисниця прав людини, якій довелося виїхати з Лівії через загрозу смертної кари за її працю.
Шістьох християн заарештували в березні 2023 року разом з американцем-протестантом, місіонером, якого звільнили і звеліли йому виїхати з країни. Лівійська агенція внутрішньої безпеки (ISA) не гралась у красиві слова і пояснила у своїй заяві, що мусила втрутитися з використанням сильних засобів, щоби «стримати організовану діяльність групи, скерованої на те, щоб люди покидали іслам». На підтвердження цих слів було продемонстровано відео з зізнаннями обвинувачених.
Один із «підривників» — інженер Сейфао Маді, одружений, має дитину — підтвердив перед міліцейськими камерами, що перейшов у християнство 2017 року і намагався схилити до цього інших людей. Доказом «злочину» були його слова: «2016 року один мій приятель представив мені своїх знайомих, серед них — американського християнина. Ми розмовляли й дискутували, і роком пізніше я став християнином».
За даними іншої організації з прав людини, Humanists International, лівійське законодавство повністю побудоване на релігії. Тимчасова конституція, написана після падіння режиму Мухаммада Каддафі у 2011 році, гарантувала немусульманам свободу віросповідання; однак неурядові християнські організації, такі як Middle East Concern, Open Doors i The Voice of the Martyrs, стверджують, що мусульмани, які навернулися на іншу релігію, одразу ж зазнають сильного суспільного та економічного тиску, щоби зректися нової віри та повернутися до ісламу.
Ці самі джерела підтвердили також, що конвертити на інші релігії, подібно як атеїсти й агностики, стикалися з погрозами насильства чи самосуду на роботі і з ворожістю з боку своїх родин і спільнот з огляду на свої переконання.
Також і щорічний рапорт Державного департаменту США на тему релігійної свободи у світі підтверджує погане ставлення до християн-мігрантів, які наражаються на діяння екстремістів. Християн із різних африканських країн часто викрадають і в деяких випадках жорстоко убивають; а найбільші небезпеки чатують на сповідників Христа в субсахарській Африці. Через брак офіційного статусу біженців чи прохачів про притулок вони зазнають безкарних викрадень і нерідко стають жертвами торгівлі людьми.
Різні фотографії, розміщувані останніми роками в італійських медіа (зокрема у щоденному католицькому виданні «Avvenire»), які свідчать про існування концтаборів для християн, доводять, що всі збройні відділення (міліція), які допускаються насильства стосовно цих людей, пов’язані з центральною владою в Триполі. Натомість центральна влада використовує міжнародні договори, зокрема Меморандум про співпрацю «Італія-Лівія», тричі поновленого від 2017 року, який надає Лівії ресурси, обладнання та міжнародну легітимність. Однак це не поліпшило принциповим чином становище мігрантів у царині основних прав людини, включно з гарантуванням релігійної свободи.
